ВЗАЄМОДІЯ НОВИХ ПОХІДНИХ ПІРИДИНКАРБОНОВИХ КИСЛОТ З ІЗОЛЬОВАНИМИ ФРАКЦІЯМИ ЯДЕРНОГО ХРОМАТИНУ КЛІТИН ПЕЧІНКИ ІНТАКТНИХ ТА ОТРУЄНИХ ТЕТРАХЛОРМЕТАНОМ ЩУРІВ

Ю.І. Губський, член-кор. АМН України, Е.Л. Левицький, д.б.н., Г.Г. Горюшко, к.х.н., О.М. Марченко, к.б.н., В.П. Даниленко, к.х.н., В.М. Овруцький, д.х.н., Т.М. Курапова, О.М. Величко, Л.П. Бабенко

Інститут фармакології та токсикології АМН України, м. Київ

Проведені раніше дослідження свідчать про перспективність пошуку ефективних засобів захисту ядерного геному за умов хімічного ушкодження ксенобіотиками серед нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ). Так, на прикладі кислоти ацетилсаліцилової було показано геномозахисну дію НПЗЗ за умов інтоксикації ТХМ (in vivo та in vitro) [10, 11].

Беручи до уваги концепцію вiльнорадикального механізму ушкодження ядерного геному у результаті впливу ксенобiотикiв [5], ефективними засобами фармакологічного захисту можуть бути НПЗЗ, що виявляють антиоксидантну активність.

Раніше нами було проведено дослідження здатності НПЗЗ-похiдних пiридинкарбонових кислот (ППК) ПВ-1-ПВ-6 iнгiбувати реакцiї вiльнорадикального ПОЛ у фракціях репресованого (РХ) та транскрiпцiйно активного (ТАХ) хроматину печiнки щурiв [7].

З метою вивчення цього процесу досліджували можливість та механізми взаємодії даних сполук з ізольованими фракціями РХ i ТАХ хроматину клітин печінки iнтактних та отруєних ТХМ щурів за допомогою фiзiко-хiмiчних та бiохiмiчних методів дослідження.

Похідні ариламідів (ПВ-1 (комерційний препарат азі зон), ПВ-2, ПВ-3) та ефірів (ПВ-4, ПВ-6) пiридинкарбонових кислот були синтезовані у IФТ АМН України. Ці речовини відрізняються за хімічною будовою (розміром молекул, структурою замісників у азотмiсткому гетероциклi, природою аніонів).

Матеріали і методи дослідження

У роботі використовували у якості експериментальних тварин щурів самців лінії Вiстар віком 3 мiс (150-170 г). ТХМ вводили внутрiшньоочеревинно в дозі 1 ЛД₅₀ (1,75 мл/кг маси тіла тварини). Термін інтоксикації становив 24 год. Препарати фракцій РХ i ТАХ з клітин печінки щурів виділяли за методикою [13]. Концентрацію білка та ДНК у препаратах визначали як описано нами раніше [9, 15]. Антиокислювальну активність даних сполук у ізольованих фракціях ядерного хроматину вивчали за методами iнгiбування iнiцiйованої Fe²⁺ бiохемiлюмiнесценцiї (БХЛ) [3, 8]. У першому випадку процеси ПОЛ у препаратах фракцій ядерного хроматину iнiцiювали додаванням солі FeSO₄ (С=1 мМ), розчин якої на 0,01 н HCl готували безпосередньо перед вимірюванням. Водні розчини ППК (С=10^-4, 10^-5, 10^-6, 10^-7 М) додавали до досліджуваних суспензій бiооб'ектiв перед введенням Fe²⁺ й інкубували протягом 3 хв при 37°С постійно перемішуючи. Виміри проводили на бiохемiлюмiнометрi БХЛ-06 з ФЕУ-79. Природу взаємодії ППК з РХ i ТАХ вивчали за методами спектрофотометрії та мiкрокалориметрiї [12, 16]. Диференціальні спектри поглинання, тобто різницю між оптичними щільностями розчинів ППК до та після інкубації в середовищі ізольованих фракцій хроматину, визначали як:

ДD = D_ХР+ППК — DХР — DППК,

де D_ХР+ППК, DХР, DППК — відповідно оптична щільність розчинів суміші фракцій хроматину(ХР) з ППК, тільки фракцій хроматину й тільки ППК.

Оптичну щільность цiх розчинів вимірювали за допомогою спектрофотометру "Shimadzu MPS-5000" (Японiя) при 20°С. Тепловий ефект реакцій сполук ПВ-2 та ПВ-4 з препаратами фракцій РХ i ТАХ хроматину реєстрували при 26°С у режимі змішування на мiкрокалорiметрi ЛКБ-2107 (Швеція).

Структурну модифікацію фракцій РХ i ТАХ під впливом хімічних сполук вивчали за методами флуоресцентного зондування [2, 4] гiстоноспецiфiчним зондом флуорескамiном (ФК), індикатором на первинні e-амiногрупи (l_зб=390 нм) [14], глибинним зондом піреном (l_зб=286 нм), а також iнтеркалятором подвійного ланцюга ДНК етiдiй бромiдом (ЕБ) [18] (l_зб=490 нм). Окрім того, вивчали гасіння власної флуоресценції білків у фракціях хроматину акриламiдом, визначаючи значення констант Штерна-Фольмера (К_SV), якi відображають щільність структури білків, швидкість дифузії гасника акриламiду до флуорофорiв. Флуоресцентні дослідження проводили на флуориметрi "Hitachi MPF-4" (Японія) при 20°С у кварцових кюветах (1 см).

Статистичну обробку отриманих даних проводили за методами непараметричної статистики [1]. Тому дані у таблицях та рисунках, обраховані цім методом, не містять величин середньоквадратичних відхилень та помилки середньої (m).

Результати та їх обговорення

Можливість взаємодії деяких представників синтезованих похідних ариламiдiв (ПВ-1, ПВ-2, ПВ-3) та ефірів ПВ-4,ПВ-6) пiридинкарбонових кислот з фракціями ізольованого хроматину вивчали за умов in vitro.

На рис. 1 (а-г) наведено диференціальні УФ-спектри сполук ПВ-1, ПВ-2, ПВ-3 та ПВ-4,вiдповiдно, після інкубації їх розчинів (С=10^-5 М) iз фракціями РХ (а-г) та ТАХ (а-г). Як можна бачити, взаємодія сполук з хроматином супроводжується змінами їх оптичної щільності, що вказує на здатність сполук до комплексоутворення з функціональними групами хроматину. Найсуттєвiшi вiдмiнностi у значеннях d (гiперхромний ефект) спостерігається при 260 та 220 нм для ПВ-1, ПВ-2, ПВ-4, тоді як у спектрі ПВ-3 зміни є незначними.

Ефективність фармакологічних засобів захисту організму визначається ступенем їх бiодоступностi, яка може бути оцінена як оборотне значення константи зв`язування (К_зв, М^-1) їх з сироватковим альбуміном людини (САЛ) [21]. За методом спектрофотометричного титрування розчинів САЛ (С_б=0,25 мг/мл) розчинами сполук — похідних пiридинкарбонових кислот у ділянці їх концентрації 0,05-0,75 мМ відповідно [12] iз графiка 1/DD-1/C_ппк (рис. 2) були оцінені значення К_зв для сполук ПВ-1, ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4 та ПВ-6 з САЛ у трис-hcl буферi (рН 7,4).

У табл. 1 наведено спектральні характеристики сполук ППК та фiзико-хiмiчнi параметри їх комплексів з САЛ. Відповідно кореляційним рівнянням [21] оцінена бiодоступність досліджених сполук (БД, %).

З наведених на рис. 2 i табл. 1 даних випливає, що сполуки ПВ-3 та ПВ-6 не утворюють комплексів з САЛ, значення 1/С, що перетинаються прямою з віссю абсцис, дорівнюють 0. Найміцніший комплекс з САЛ утворює сполука ПВ-4 (К_зв=1,0•10⁴ М^-1), менш міцніші — сполуки ПВ-1 (К_зв=3,8•10³ М^-1) та ПВ-2 (К_зв=2,0•10³ М^-1).

Відповідно до аналізу авторів [21], найбільша біодоступність притаманна для комплексів з величиною К_зв>1•10³ М^-1, тобто сполуки ПВ-4 та ПВ-1 характеризуються високою спорiдниностю до САЛ, що можуть у складі модифікованого альбуміну ефективно надходити до системного кровообігу.

За умов інтоксикації ТХМ інкубація досліджених сполук ПВ-1,ПВ-2 та ПВ-4 у середовищі розчинів фракцій РХ i ТАХ отруєних тварин призводить до значної зміни DD (рис. 1, крива 2), спостерігається зменшення гiперхромного ефекту реакції, у той час як зміни DD у сполуки ПВ-3 є незначними, що свідчить про слабку ії взаємодію з хроматином.

З метою подальшого вивчення механізмів взаємодії досліджених ППК з фракціями хроматину з клітин печінки інтактних та отруєних ТХМ щурів, а також для визначення природи хімічної взаємодії ППК з фракціями РХ i ТАХ, було проведено мiкрокалориметричне дослідження теплових ефектів цих реакцій (рис. 3). Для сполуки ПВ-1 дані кінетичних залежностей тепловиділення наведені у роботах [17, 19]. На рис. 3 наведено кінетичні криві тепловиділення при взаємодії сполук ПВ-2 (а) та ПВ-4 (б, С=0,033 мМ) з фракціями РХ (1) i ТАХ (2). Дані теплових ефектів взаємодії ППК з хроматином співставлені з їх ефектами взаємодії з САЛ (крива 3, Сб=0,53 мг/мл) та ДНК тимусу теляти (крива 4, СДНК=0,33 мг/мл). Як бачимо, сполуки ПВ-2 та ПВ-4 мають екзотермічний ефект взаємодії з хроматином з максимумом тепловиділення на 3-5 хв з моменту змішування, що свідчить про електростатичний або Н-зв'язок та Ван-дер-Ваальсову взаємодію. Після 10 хв протікання реакції ПВ-2 з хроматином, а також на 1-й хв взаємодії ПВ-2 та ПВ-4 має місце ендотермічний тепловий ефект, що свідчить про гідрофобну або стекiнг-взаємодiю (комплементарне вбудовування молекул ППК у гідрофобні зони хроматину). Співставлення отриманих результатів з даними теплових ефектів ППК з модельними системами САЛ (3) та ДНК (4) свідчить про те, що сполука ПВ-2 має значно менший ефект взаємодії з САЛ, ніж з ДНК, у той час як ПВ-4 i амiзон [17, 19] мають приблизно однакові ефекти тепловиділення з даними компонентами. Тобто, розбіжності у хімічної структурі сполук ПВ-2 i ПВ-4 обумовлюють різницю у місцях їх локалізації у фракціях хроматину; ПВ-2 зв'язується переважно з ДНК, у той час як сполука ПВ-4 схильна до комплексоутворення як з ДНК, так i з білками.

Інформація, отримана в експериментах, дозволяє у першому наближенні передрікати властивості даних ФАР відносно впливу на структурну та функціональну організацію ядерного геному. Найбільш виразну дію можуть спричиняти дані сполуки на геном у випадку їх взаємодії з ДНК фракцій хроматину. Це обумовлено тим, що якщо взаємодія з білками та ліпідами прямо не впливає на генетичну активність, то взаємодія з ДНК може прямо на неї впливати, пригнічуючи або пошкоджуючи її (мутагенна, канцерогенна активності), або протекторну, захищаючи ядерний геном від уражуючої дії генотоксичних сполук. Не виключений також вплив ФАР на геном, що спричиняє зміну у процесах зчитування генетичної інформації, що не призводить на перших етапах взаємодії до фатальних наслідків.

У табл. 2 наведено результати дослідження характеру змін структурних параметрів фракцій хроматину клітин печінки iнтактних та труєних ТХМ щурів при додаванні сполук ПВ-1, ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4 та ПВ-6 за умов in vitro з використанням методів флуоресцентного зондування ізольованих фракцій, у таблиці наведені також дані гасіння білкової флуоресценції триптофанiлiв в РХ i ТАХ акриламiдом та метода iндуктивно-резонансного переносу енергії (iРПЕ).

При вивченні процесу гасіння білкової флуоресценції акриламiдом, як i методом IРПЕ, було виявлено, що при додаванні до фракцій хроматину розчинів ФАР має місце вплив останніх на інтенсивність флуоресценції триптофанiлiв. На рис. 4 наведено значення співвідношень інтенсивності флуоресценції білків (i_о) у фракції ТАХ з печінки інтактних тварин i таких (i), що спостерігаються після додання до цієї фракції досліджених ППК (С=2,5•10^-5 М). Як видно, усі досліджувані ФАР (за виключенням ПВ-3) знижують iнтенсивнiсть власної флуоресценції білків у ТАХ, що може бути обумовленим як комплексоутворенням зазначених сполук з компонентами хроматину, так i iРПЕ з донорів (молекул білка) на молекули ФАР. Для ПВ-3 спостерігається навіть підвищення показника i/i_о, що характеризує дану сполуку у якості донора електронiв. Подібні ефекти можуть впливати на процеси гасіння білкової флуоресценції та iРПЕ.

З даних табл. 2 витікає, що додання ПВ-1 (амiзону) до фракцій хроматину призводить до зниження значень К_sv у фракціі РХ, особливо за умов отруєння, та незначних недостовірних змін у фракції ТАХ. Це може свідчити про взаємодію амiзону з негiстоновими бiлками в РХ, викликаючи їх часткову компактизацiю, яка призводить до зменшення швидкості дифузії акриламiду до флуорофорiв. Як бачимо з таблиці, у фракції РХ додавання сполук ПВ-2 та ПВ-4 не призводить до гасіння флуоресценції, що, певно, є результатом ущільнення структури білків даними ФАР, й відповідно, різкого зниження доступності акриламiду до флуорофорiв. У фракції ТАХ спостерігається зростання величин К_sv у присутності ПВ-2 як для зразків iнтактних щурів, так i iнтоксикованих ТХМ, що вказує на розпушення структури білків у цій фракції під впливом ПВ-2. Під впливом ПВ-4 у фракції ТАХ зміни у значеннях К_sv є незначними i недостовірними.

У табл. 2 наведені значення ймовірностей IРПЕ (W) для фракцій хроматину з клітин печінки iнтактних та iнтоксикованих ТХМ тварин в присутності сполук ПВ-1, ПВ-2, ПВ-4 (С=2•10^-5 М) та за їх відсутністю. Для фракції РХ значення W у присутності даних сполук є малим, що вказує на вiдсутнiсть помiтного впливу на бiлково-лiпiднi контакти у цій фракції, можливо за рахунок стеричних утруднень проникнення. У фракції ТАХ додавання зазначених ФАР незначно i недостовірно змінює величину W, тобто in vitro вони мало впливають на бiлково-лiпiдний контакт у цій фракції хроматину.

За допомогою флуоресцентного зонду флуорескамiну було досліджено вплив ППК на структуру білкових молекул у фракціях РХ i ТАХ iз клітин печінки iнтактних та отруєних ТХМ щурів. У таблиці наведені значення співвідношень інтенсивності флуоресценції флуорескамiну у досліджених фракціях хроматину (F_фк) до інтенсивності у контролі (F_{фк.контр.}), тобто при вiдсутностi ФАР. Виміри проводили після інкубації фракцій хроматину у середовищі цих ФАР протягом 1,5 год при кімнатній температурі. Інтенсивність флуоресценції флуорескамiну, яка характеризує структуру гiстонових білків хроматину, зазнає змiн пiсля взаємодiї з амiзоном. Додання його до фракції РХ з клітин печінки iнтактних щурів не впливає на значення F_фк, у той час як за умов отруєння ТХМ дещо його підвищує. У фракції ТАХ iнтактних щурів екзогенний амiзон незначно зменшує показник F_фк i не впливає на цей показник за умов отруєння ТХМ. Такі незначні ефекти дозволяють припустити, що за умов in vitro він взаємодіє переважно з негiстоновими білками, а не з гiстонами транскрипцiйно низько активної фракції хроматину (РХ).

З даних таблиці витікає, що на відміну від амiзону, у РХ інтактних тварин сполуки ПВ-3 та ПВ-6 практично не впливають на параметр Fфк, у той час як ПВ-2 та ПВ-4 за умов in vitro значно, майже у 2 рази, збільшують інтенсивність флуоресценції флуорескамiну. При цьому максимум флуоресценції у спектрі флуорескамiну зсувається у бік більших значень довжини хвилі (зниження енергії випромінювання) приблизно на 10 нм в присутності ПВ-2 та на 15 нм — в присутності ПВ-4, що може бути обумовлено комплексоутворенням даних сполук з компонентами хроматину клітин печінки. Для зразків фракції РХ iнтоксикованих ТХМ тварин при додаванні сполук ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4 значення відношення F_фк/F_{фк.контр.} дещо підвищуються, алє незначно (відносно контролю).

Для зразків фракції ТАХ iнтактних тварин додавання сполук ПВ-2 i ПВ-4 також викликає підвищення значень цього показника, тобто зростання вмісту e-амiногруп залишків лізину, тоді як для ТАХ iнтоксикованих тварин спостерігається зниження цього показника, зменшення вмісту e-амiногруп залишків лізину. Таким чином, вивчені сполуки (ППК) за умов in vitro спричиняють часткову корекцію порушень, викликаних iнтоксикацiєю ТХМ.

Що стосується результатів зондування фракцій хроматину етидiй бромiдом, то у всіх досліджених зразках визначається тенденція до зниження інтенсивності флуоресценції цього зонду, яка більш виражена у фракції ТАХ. Це свідчить про те, що взаємодія амiзону з фракціями хроматину може відбуватися не лише з білковими компонентами, але з сайтами ДНК хроматину, що узгоджується з результатами мiкрокалориметричного вивчення взаємодії амiзону з комерційним препаратом ДНК тимусу теляти [17, 19], а також результатами спектрофотометрії, де суттєві розбіжності в диференціальних спектрах мають місце у ділянках, які характерні для поглинання ДНК в УФ-спектрi (260 нм).

Для оцінки здатності ППК iнгібувати індуковані процеси ПОЛ використовували метод залiзоiнiцiйованої БХЛ. Цей метод базується на спiввiдношеннi iї інтенсивності та швидкості процесів, у яких беруть участь радикальні форми ліпідних перекисів [20]. При iнiцiацiї Fе²⁺ гідроксильні радикали, що утворюються i відповідають за інтенсивність швидкого спалаху (I₁), мають високу реакційну здатність й індукують розвиток вiльнорадикальних процесів. Їх інгiбування у фракціях хроматину (наприклад, під впливом доданих антиоксидантів) зумовлює інтенсивність повільного спалаху БХЛ I₂ у ТАХ, обумовленого iнгiбуванням вільних радикалів при взаємодії Fе²⁺ з киснем й характеризує антиокислювальну активність системи як площу свiтлосуми S (інтегральну площу під кінетичною кривою БХЛ за період 10 хв з моменту введення в інкубаційне середовище Fе²⁺, яка характеризує кількість перекисних радикалів, якi утворюються на один iон Fе²⁺) [17, 20].

Були визначені параметри залiзоiнiцiйованої БХЛ у фракцiях РХ i ТАХ з клiтин iнтактних щурів при додаваннi in vitro сполук ПВ-1, ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4 та ПВ-6 з метою виявлення здатності їх iнгiбувати процеси вiльнорадикального ПОЛ у хроматині. Внесок антиокислювальної активностi ФАР у реакціях їх з хроматином оцінювали за здатністю до iнгiбування iнтенсивностi БХЛ. У табл. 3 наведені значення iнтенсивностi залiзоiнiцiйованой БХЛ у фракціях хроматину РХ (швидкого спалаху, i₁) та ТАХ (повiльного спалаху, i₂) та площі свiтлосуми (s) через 10 хв з моменту введення до суспензії fе²⁺.

Наведені результати показують, що амiзон лише при малих концентраціях (С=10^-7 М) значно знижує показники БХЛ суспензії РХ, тоді як у ТАХ зміни є недостовірними. Додавання ПВ-2 до розчинів РХ та ТАХ не призводить до достовірного зниження iнтенсивностi БХЛ, а за результатами вимірів свiтлосуми спостерігається навіть послаблення антиокислювальної здатності у фракції ТАХ у порівнянні з контролем.

Додавання до розчинів хроматину сполуки ПВ-3 знижує інтенсивність швидкого спалаху I₁ (недостовірно) при малих концентраціях ФАР (10^-7-10^-6 М), але достовірно зменшує площу свiтлосуми, тобто виявляє антиокислювальну активність у фракціях хроматину. Сполука ПВ-4 проявляє антиокислювальний ефект у фракції РХ за всіх вивчених концентраціях, достовірно знижуються порівняно з контролем значення параметрів I₁ та S. Найвиразніший iнгiбуючий ефект iї що до реакцій ПОЛ у фракції РХ спостерігається при концентраціях 10^-6-10^-7 М, тобто у концентраціях, якi спостерігаються при введенні терапевтичних доз.

Значення параметрів БХЛ фракції ТАХ при додаванні сполуки ПВ-4 статистично достовірно знижуються (у порівнянні з контролем), тобто речовина ПВ-4 у концентраціях 10^-6-10^-7 М знижує інтенсивність процесів ПОЛ у фракції ТАХ, що певно є зумовленим безпосередньою взаємодією цієї ФАР з вільними радикалами у інкубаційному середовищі на поверхні фракцій хроматину чи при їх адсорбції, чи безпосередньому зв'язуванні з РНК, білками та ліпідами хроматину. Статистично достовірно щодо контролю знижується значення площі свiтлосуми у присутні ПВ-4 у фракції ТАХ, що свідчить про iнгiбування радикалоутворення у цій фракції для всіх чотирьох концентрацій сполуки, що вивчалися.

Таким чином, можна вважати, що додавання ПВ-4 до фракцій РХ i ТАХ ізольованого хроматину клiтин печiнки iнтактних щурiв призводить до найбільш значного у порівнянні з iншими сполуками зниження параметрів БХЛ, iнiцiйованої Fе²⁺, що свідчить про виражену антиокислювальну дiю даної ФАР та про iнгiбуючи властивості щодо реакцій ПОЛ як у фракції РХ, так i у фракції ТАХ. Порівнюючи антиокислювальнi властивості препарату амiзон та речовини ПВ-4, що вивченi за методом БХЛ, можна дійти висновку про наявність у ПВ-4 бiльш виражених антиокислювальних властивостей та більшого потенціалу iнгiбуючої активностi щодо реакцiй ПОЛ у ядерному хроматині.

Таким чином, за даними БХЛ, iнiцiйованой Fе²⁺, найперспективнішими сполуками для можливого фармакологічного захисту ядерного геному за умов його хімічного ураження ТХМ є сполуки ПВ-4 та ПВ-1 (препарат амізон).

Крiм того, цi результати показують, що взаємодія вивчених представників нових похідних ариламiдiв та ефірів пiридинкарбонових кислот з фракціями ізольованого хроматину супроводжується антиоксидантним ефектом, що може бути наслідком знешкодження (нейтралізації) вільних радикалів на поверхні хроматину.

Отже, при додаванні до фракцій ізольованого транскрипцiйно активного та репресованого хроматину клітин печінки інтактних та інтоксикованих тетрахлорметаном щурів за умов in vitro синтезованих фiзiологiчно активних сполук-похiдних пiридинкарбонових кислот (ПВ-1, ПВ-2, ПВ-4) спостерігається їх взаємодія з компонентами ядерного геному, зокрема, з білками та ДНК. Найбільш інтенсивно подібна взаємодія протікає по-перше з сполуками ПВ-1 (препарат амізон) та ПВ-4, причому iї інтенсивність корелює з антиоксидантною активністю даних фiзiологiчно активних сполук, по-друге, — з фракціями хроматину клітин печінки отруєних тварин.

Література
1. Ашмарин И.П., Васильев Н.Н., Амбросов В.А. Быстрые методы статистической обработки и планирование экспериментов. —Л.: Изд-во ЛГУ, 1975. —78 с.
2. Владимиров Ю.А., Добрецов Г.Е. Флуоресцентные зонды в исследовании биологических мембран. —М.: Наука, 1980. —320 с.
3. Владимиров Ю.А., Шерстнев М.П., Азимбаев Т.К. Оценка антиокислительной и антирадикальной активности веществ и биологических объектов с помощью железоинициированной хемилюминесценции //Биофизика. —1992. —Т. 37, № 6. —С. 1041-1047.
4. Добрецов Г.Е. Флуоресцентные зонды в исследовании клеток, мембран и липопротеинов. —М.: Наука, 1989. —277 с.
5. Губский Ю.И., Левицкий Е.Л. Механизмы перекисного окисления липидов фракций хроматина печени крыс //Укр. биохим. журн. —1993. —Т. 65, № 5. —С. 34-43.
6. Губський Ю.І., Левицький Є.Л., Примак Р.Г., Горюшко Г.Г., Вістунова І.Є., Марченко О.М. Принципи фармакологічного захисту ядерного геному //Ліки. —1994. —№ 4. —С. 15-19.
7. Губский Ю.И., Левицкий Е.Л., Даниленко В.Ф., Овруцкий В.М., Бухтиарова Т.А., Марченко А.Н., Бабенко Л.П. Антиоксидантные и противовоспалительные свойства новых производных ариламидов пиридинкарбоновых кислот //Журн. АМН Украины. —2000. —Т. 6, № 1. —С. 115-126.
8. Козлов А.В., Мешанов Ф.Ю., Николаева И.Г., Кольцова Г.Н., Владимиров Ю.А. Сравнительное изучение антиокислительных свойств полигидроксамовых кислот, десферала и других хелаторов железа //Биофизика. —1993. —Т. 38, № 4. —С. 709-713.
9. Левицкий Е.Л., Губский Ю.И., Чабанный В.Н., Волков Г.Л., Новикова С.Н. Биохимическая характеристика фракций транскрипционно активного и репрессированного хроматина печени крыс //Биополимеры и клетка. —1993. —Т. 9, № 6. —С. 13-21.
10. Левицький Є.Л., Горюшко Г.Г., Примак Р.Г., Губський Ю.І., Марченко О.М., Вістунова І.Є. Механізм генозахисної дії аспірину за умов отруєння щурів тетрахлорметаном //Ліки. —1998. —№ 3. —С. 53-57.
11. Примак Р.Г., Левицький Є.Л., Горюшко Г.Г., Губський Ю.І., Марченко О.М., Саченко Л.Г., Вістунова І.Є. Деякі аспекти взаємодії кислоти ацетилсаліцилової з ядерним хроматином печінки за умов in vitro //Ліки. —1999. —№ 1. —С. 61-66.
12. Свердлова О.В. Электронные спектры в органической химии. —Л.: Химия, 1985. —248 с.
13. Чихиржина Г.И., Домкина Л.К., Чигарева Н.Г. Солюбилизация хроматина Са²⁺, Mg²⁺-зависимым фактором. Активность труднорастворимого хроматина //Мол.биол. —1976. —Т. 10, № 6. —С. 1303-1310.
14. Bode J. On the reaction of fluoreskamine with chromosomal proteins //Anal. Biochem. —1979. —V. 99, N 2. —P. 274-280.
15. Lowry O.H., Rosenbrogh N.J., Farr A.L., Randall R.J. Protein measurements with the Folin phenol reagent //J. Biol. Chem. —1951. —V. 193, N 2. —P. 265-275.
16. Ландау М.А. Молекулярные механизмы действия физиологически активных соединений. М.: Наука, 1981. —262 с.
17. Губський Ю.І., Горюшко Г.Г., Вістунова І.Е. та ін. Вплив амізону на структурну модифікацію ядерного хроматину печінки щурів, інтоксикованих тетрахлорметаном //Укр.біохім.журн. 1999. —Т. 71, № 6. —С. 43-46.
18. J.B.Le Peca, C. Paoletti. Fluorescent Complex between Ethidium Bromide and Nucleic Acids //J. Mol. Biol., 1967. —V. 27. —Р. 87-106.
19. Губський Ю.І., Літвінова Н.В., Левицький Е.Л. та ін.Вплив препарату амізон на стан ушкоджених тетрахлорметаном хроматину та мембран клітин печінки щурів //Медична хімія. —2000. —Т. 2, № 3, —С. 5-10.
20. Сидорик Е.П., Баглей Е.А., Данко М.М. Биохемилюминесценция клеток при опухолевом процессе //К.: Наук. думка, 1989. —220 с.
21. Мусин Р.А., Пентюк А.А. Модель для экспериментальной оценки абсолютной биодоступности лекарственных веществ-слабых органических оснований //Эксперим. фармакол. и токсикол. —1993. —Т. 56, № 3. —С. 64-66.

| Зміст |