Україна має шанс зробити переворот
у світовій музичній промисловості.
Чи скористається ним?


ДВІ СКРИПКОВІ РЕФОРМАЦІЇ

- за кілька років,
- не може оговтатись Оксана ШЕВЧЕНКО


       Кілька років тому ці досліди зі «святая святих» добряче схвилювали мистецький загал, частина якого змушена була прокинутись від академічно-летаргічного сну. Дивак на ім'я Флоріан Юр'єв стверджував ось що: «Класична італійська скрипка не є неперевершеною! Вона архаїчна, не відповідає сучасним виконавським і композиторським вимогам та давно потребує вдосконалення. Або музейного увічнення». Що?! Удосконалити Страдиварі?! Не встигли вщухнути дискусії, як цей майстер дивовижного обдарування кинув другу «гранату», створивши прекрасний за звуком інструмент зі... штучних матеріалів.



Реформація перша: удосконалення досконалості
       За подібні думки, здатні, як вибухівка, зруйнувати непорушні догми та систему цінностей, яка ретельно вибудовувалася 300 років, колись могли піддати кремації за життя. Особливо, якщо такі твердження належать не нахабі-дилетантові, а найдосвідченішому скрипковому майстрові країни. Проте свої заяви, якими було буквально розворушено коло музикантів, Юр'єв підкріпив утіленням відважної тези: інструментами принципово нової конструкції, яким чутки приписували небачені й нечувані звукові властивості.
       Такого «резонансного» у всіх сенсах результату майстрові вдалося досягти кількома конструктивними нововведеннями. Підсилення резонансу відбулося завдяки внутрішній регульованій пружині-ресорі, яка передає коливання з верхньої деки скрипки на нижню. Цей та інші новаторські підходи розширили тембровий і динамічний діапазон, надали нових естетичних властивостей інструменту, наче «витягуючи» з нього найкращі якості. Щодо зовнішності - Флоріан Ілліч позбавив скрипку «кутів» - барочних завитків на «талії», без яких цей інструмент уявити важко. Форма ще більше наблизилася до силуету жіночого тіла. Особливо це враження створює ніжно ввігнута нижня дека - ще одне ноу-хау майстра, яке робить тіло скрипки пружнішим та підсилює акустичні властивості. Ще один фірмовий знак, уже суто художній - скульптурні портрети відомих виконавців та композиторів, якими він прикрашає-визначає голівки інструментів. Власне, ці портрети утворюють певний звуковий характер, персоніфікують інструмент: скрипки «В'єтан», «Шуберт», альт «Паганіні», віолончель «Вівальді».
       У Києві широкому загалові ці експерименти стали відомі близько п'яти років тому (хоча Юр'єв ішов до винаходу майже півстоліття, ретельно досліджуючи найкращі світові зразки «скрипкобудування», експериментуючи, аналізуючи. Далася взнаки вища архітектурна освіта, знання з опору матеріалів, мистецьке обдарування). Утім, тоді майже всі музиканти, кому доводилося чути про новітні скрипки Флоріана Юр'єва, ставилися до них скептично. Першим музичним камікадзе став скрипаль Герман Сафонов, що ризикнув відіграти на одній із нових скрипок концерт у Національній філармонії. А сьогодні він із нею майже не розлучається - ні в Україні, ні за кордоном. Замовив собі подібний інструмент і видатний вітчизняний скрипаль Анатолій Баженов.

Золоті лабети
       У мистецькому середовищі найганебнішим тавром на репутації вважається стереотипне мислення. Проте, є одна царина найвищого та найдорожчого (у сенсі грошей) мистецтва, яка майже 300 років поспіль свідомо перебуває в лабетах найжорсткішого стереотипу, як релігійна догма, сумніватися в якій те саме, що богохульствувати. Отже, кожен скрипковий майстер працює наче в лабетах внутрішньої цензури. Тому абсолютна більшість сучасних скрипкових майстрів рухається в одному напрямку - уперед, до XVII століття.
       Відтоді й досі скрипки найкращих майстрів кремонської школи - Аматі, Страдиварі, Гварнері - вважаються недосяжним еталоном, до якого можна тільки прагнути наблизитися. З того часу форма й конструкція скрипки не змінилися. Флоріан Юр'єв вважає, що зроблено це було цілком свідомо та штучно. Славетні кремонські династії скрипкових майстрів Аматі, Страдиварі й Гварнері протягом 150 років передавали та оберігали традиції майстерності від майстра до учня, від батька до сина, суворо зберігаючи таємницю й престиж «торгової марки». Середньовічний «піар» виявився потужним: вважаючи її апріорі неперевершеною, мовляв, більшого в цьому досягти вже не можна, єдиним прийнятним шляхом було ретельне копіювання. Натомість абсолютно всі інструменти видатних італійських майстрів золотої скрипкової доби в XIX столітті були реконструйовані. Цього вимагав передусім сучасний музичний стрій, хоча будь-яке втручання в тонке акустичне тіло докорінно міняє звукові й естетичні властивості інструменту. Звісно, старовинні італійські скрипки мають чудове, легендарне бельканто. Але часи змінюються, музичний розвиток триває, і сучасність вимагає дещо інших якостей, ширших можливостей звучання та виконання. А також - виготовлення гідного своїх предків загону струнних смичкових. Отже - потребує експериментів.
       Звичайно, Юр'єв - не єдиний майстер, ким оволодівають такі крамольні думки. Провадились експерименти й раніше, але, як правило, тільки з формою. До «змісту» - внутрішньої будови резонатора - майже ніхто радикально втручатися не наважувався. До речі, першим, хто реконструював класичну барокову скрипку, був видатний український майстер, одесит Лев Добрянський. Мабуть, він першим на зламі XIX й XX сторіч викликав аналогічний ажіотаж, коли, будучи ще невідомим майстром з України, заявив: «Секрет італійської скрипки - зовсім не секрет, і взагалі її зроблено неправильно! Будь-яка масова скрипка може зазвучати, як майстрова, а скрипку Страдиварі можливо зробити ще кращою, ніж це вдалося самому Страдиварі!». Він провів низку дослідів, на підставі яких сформулював свій «основний закон скрипки», закон взаємодії тиску струн та опору корпусу. На підставі цього закону він змінює форму корпусу, внутрішню конструкцію, монтування скрипки. Експериментує. Ставить додаткові опорні елементи. Звук стає насиченішим, рівномірнішим уздовж діапазону, багатшим нюансами. Добрянський створює нові скрипки й поліпшує звучання старих.
       Згодом європейські музиканти довіряли Добрянському поліпшення своїх «неперевершених» скрипок Страдиварі (видатні музиканти Фрида Скотта, Ян Кубелик). На його скрипках грали Жак Тібо, Віллі Бурместер. Але за ці досягнення він піддавався анафемі й відвертим спробам знищення: фабриканти музичних інструментів побоювалися, що роботи Добрянського скомпрометують їхню продукцію, колекціонери злякалися за свої капітали, вкладені в старовинні інструменти, адже Добрянський начебто знецінював їхній головний скарб - звук!
       Один із інструментів роботи Добрянського сьогодні зберігається в Ермітажі, поряд зі «Страдиварі». В Україні жодної скрипки цього майстра немає...

Альт "Бетховен" (2007) Майстер — Флорiан да Кіренгі Юр'єв Скрипка "Соломія Крушельницька" (2008)
Реформація друга: синтетична скрипка «з діафрагмою»
       Але такі сміливі експерименти з формою та «змістом» довершеного інструмента самі по собі неймовірні - то одне. Але щоб зайти в пошуках настільки далеко... Надцікаво здійснити подорож шляхом геніальної думки. Ми маємо таку можливість.
       - Із матеріалом - досконалою деревиною для досконалого інструмента - сьогодні велика проблема, майже біда. Одним із секретів Страдиварі (науково їх, до речі, розкрито, але все одно відтворити аналогічний інструмент чомусь ніхто не може) є деревина, з якої він створював скрипки. Найкращої - альпійської гірської ялини хазель-фіхте - уже не існує в природі. За сотні років розвитку скрипкобудування її практично винищено, та й клімат змінився. До того ж дерево треба заготовлювати за багато десятків років, сушити його за певних умов. От чому такою важливою є скрипкова майстрова династія: деревина, яку заготовлює майстер, послугує лише учням його учнів! Звісно, про промисловість узагалі не йдеться. От, скажімо, московські фабричні скрипки скопійовано зі «Страдиварі» до мікрона. Та менше з тим. Бо деревина, з якої їх виробляють, не має резонансів, необхідних для художнього звуку, - поволі підбирається до суті Флоріан Ілліч.
       Не дарма ж слово «фабричка» - най-ганебніший епітет для скрипки чи віолончелі. Вважається, що налагодити фабричне виробництво інструментів, які б мали хоч віддалено такий звук, як майстрові, неможливо. Утім, попит на інструменти - величезний. Щороку у світі продаються мільйони скрипок «із конвеєра» - правило хорошого тону - давати музичну освіту своїй дитині - ще ніхто не відміняв. Але, як гадаєте, чому маленькій дитині так важко прищепити любов до скрипочки (не кажучи вже про батьків, які щодня мужньо витримують музичні вправи свого чада, тримаючись за щелепи обома руками, які зводить від нестерпного скрипіння)? Америка сьогодні купує скрипки китайського виробництва - з клеєної фанери. Та відповідним «фанерним» звуком. Вдалішими виявилися спроби застосування вуглепластика. Але гідної заміни природному матеріалові й досі не було знайдено. Чи є з цього глухого кута вихід?
       На думку Флоріана Юр'єва - навіть два. Перший - вирішувати проблему конструктивно, що він зробив раніше. І другий - створювати верхню деку зі... штучних матеріалів! В ортодоксів від обурення може початися гикавка. Але сміливість та очевидність ходу думки Юр'єва, помножені на його досвід, талант і авторитет, переконують:
       - Деревина, яка використовується для резонансних дек, має так звані зимові та літні шари. Зимові - щільніші, тонші й твердіші, літні - ширші й м'якіші. Особливо цінується в майстрів деревина з високогірних рослин, адже в них різниця між шарами менш яскраво виражена. Саме в чергуванні цих шарів, комбінації товщин та щільностей, і полягає найважливіший акустичний принцип.
       Одна американська фірма сьогодні виготовляє віолончелі з вуглепластика, чергуючи горизонтальні шари цього матеріалу з тканиною. Нещодавно японці спробували створити скрипку зі скла, що спричинило сенсацію. Але це -не акустичні принципи.
       У чому принцип резонансу деки? Чому дека звучить? Як деревина передає резонанс від коливання струн, як утворюється звук? Якщо матеріал, по якому проходять коливання, однорідний, - звук млявий, блідий та швидко затухає. Для того, аби звук тривав і «забарвлювався» обертонами, потрібно, аби матеріал був неоднорідний, яким, власне, і є дерево.
       Та зауважте: ці шари на деці розташовані перпендикулярно, дошка розпилюється не вздовж волокон, а поперек, тому на вигляд є «смугастою». Ось у чому й полягає секрет, начебто такий простий! Треба штучний матеріал запресовувати не паралельними шарами, а... перпендикулярними! А всі- і японці, і китайці, й американські виробники, до цього не додумалися. Та клеять шари для верхньої деки паралельно.
       Придивіться до деки: старі майстри підбирали деревину таким чином, аби під струнами шари були тоншими, а потім поступово розширювалися від центру. Вібрація йде вертикально, за рахунок шарів дека звучить довго, а звук забарвлюється відповідно до того, як ті шари розташовані, яку вони мають товщину. Ось чому так важливо, якої структури дерево, де воно зросло, у яких умовах, як сушилося й таке інше. Відомо, що Страдиварі використовував деревину, вимочену в морській воді - аби літній шар був іще пористішим. Але чи можна відтворити цю природну структуру штучно? Так. І не тільки відтворити, а й перевершити! Треба досліджувати можливості нових тембрів.
       - Утім, усі майстри прагнуть досягти старого тембру, який вважається неперевершеним. І всі музиканти полюють саме за таким звуком.
       - Я передбачав це запитання. Та зробив «старий» тембр із нових матеріалів. Я зробив копію звуку от цієї знаменитої скрипки, можна порівняти спектр, і ми це зробимо найближчим часом у лабораторних умовах. Ви усвідомте: тут відкриваються абсолютно нові можливості! Можна зробити все, що забажаєш. Ніяких обмежень, обумовлених природною деревиною, немає. Адже її неможливо «замовити» й регулювати так, як тобі потрібно. Можна тверду деревину комбінувати з вуглепластиком, чи з карбоном. Я зазначив у патенті всі матеріали, усі можливі варіанти. «Штучний шаруватий матеріал... відрізняється тим, що м'які й тверді шари... багаторазово перемежовано між собою. ...М'які шари виконано з пористих матеріалів (бальза, пінополіуретан, пінопласт); тверді шари виконано зі сплаву металів або твердих порід дерев або пластмаси; використовуються сплави з алюмінію, заліза, цинку, титану, міді, срібла, золота...».
       Важко повірити, чи не так? Але ось і докази: два унікальних інструменти, альт «Бетховен» (верхню деку його зроблено з чорного дерева та бальзи) і скрипка з декою зі штучних матеріалів (серед яких особливий поліуретан) «Соломія Крушельницька», які, мабуть, увійдуть в історію. За задумом, звуковий образ скрипки має відповідати голосу співачки, яка по всьому світу пронесла славу українського бельканто. Очевидців звучання цих інструментів-первістків поки одиниці. Враження - надзвичайне. Це навіть не людський голос, а якийсь надлюдський. Проте живий та надзвичайно пластичний і благозвучний, наче ним керує людська діафрагма. Можна тільки уявити, які неймовірні можливості ці створіння в собі приховують - до часу.



Фантом «українська скрипка»
       - Тут є ще один важливий момент. Чим має вирізнятися українська скрипка від решти? Адже традиції видатних українських майстрів не можуть минутися даремно. У чому полягає найвище завдання майстра? Звісно, наблизитися до людського голосу. Вочевидь, українська скрипка має наслідувати традиції знаменитого українського бельканто, з його більш універсальною, широкою палітрою, воно ліричніше, м'якше, ближче до народного. Але як? Оцю так звану «діамантову дерев'яність», властиву навіть найкращим інструментам, - як її вдосконалити? У будь-якому дереві вона є. Отже, я вважаю, що, аби наблизити скрипку до людського голосу, потрібні інші матеріали. Ця скрипка «Соломія» - перша спроба. Ми випробували її в залі національної філармонії, то її голос просто «пробиває» зал! Здається, що вона тихіше, як голос. Бо звук м'якший. Але насправді енергетична здатність розкачати повітря в залі набагато вища. її тембральний діапазон - надзвичайно широкий: і флейтові тембри, і колоратурне сопрано, і повноцінне «меццо». Вона дає інші нюанси, у неї інша артикуляція. При цьому немає суто скрипкового високочастотного шурхоту, з яким так важко боротися майстрам.
       Отже, маємо відродження явища під назвою «українська скрипка». По-друге, що не менш важливо в сучасних умовах економічного занепаду країни - винахід, здатний зробити переворот не тільки в найвищих мистецьких колах, а й загалом у світовій музичній промисловості. Юр'єв свою справу зробив: винайшов і запатентував. Поки що в Україні. Утім, Батьківщина навряд чи зможе убезпечити автора від запозичення. З подальшим його комерційним використанням.
       Доцільність інвестування - очевидна. Патентне свідоцтво, що має абсолютно непоетичну назву, звучить так: «Штучний шаруватий матеріал для резонансної деки музичних інструментів». Будь-яких, побудованих на резонансному принципі, аж до роялів. Отже, часу держава, чи то пак, інвестор на білому коні, має лише рік. Після того, за законом, цю ідею, якщо її не буде запатентовано в усіх європейських країнах, на що потрібні тисячі доларів, можуть використати інші. Чи отримає ця історія логічне продовження - тобто, чи зустрінуться омріяні інвестиції з інноваціями, на які сьогодні покладається рятівна місія - питання відкрите.


На головну сторінку