Усім нетерпеливилося. Три чудернацькі, незвичайні екрани (з-поміж них один — круглий, матовий, скляний!); невеличке «піаніно», де проти кожного клавіша яскравіє смуга певного кольору; незнайомі Інструменти; кабелі, що тягнуться до... екранів; кіноапаратура — все посилює інтерес: «Чи скоро почнеться?»
       Далебі! Люди прийшли, щоб стати свідками незвичайної події: вперше в Радянському Союзі має відбутись публічний концерт музики світла. Не буде звуку, а лише — гра кольорів на екранах, фантастичні світлоритми, мелодія барв, кольорові пісні, симфонії, п'єси. Як це? Що це? Ніхто не знає, і тому всіх гризе загадковість.
       Людей чимало. Кімната невелика. І не дивно: ще нема театрів, спеціальних приміщень для подібних концертів, ще не виготовлено просторих екранів, концерт виконуватиметься за допомогою інструментів, які сконструйовані самим винахідником.
       Київський художник Флоріан Юр'єв ще в дитинстві, перебуваючи з батьком-біологом на далекій Півночі, спостерігав фантастичні видовиська: веселкові полярні сяйва і магнітні бурі з вогненними стовпами, зеленими та жовтими сувоями, що спадають з неба дивовижною грою кольорів. А ще строгі, але яскраві барви сибірської осені... Кольори заполонили хлопчика.
       Потім — який щасливий збіг обставин! — в Іркутському художньому училищі Флоріана навчав педагог (прим. автора — Олексій Жибінов, друг Петрова-Водкіна), що кохався у кольорах і надавав великого значення колоритові у творах образотворчого мистецтва.
       Чари кольорів вабили юнака, та лише на п'ятому курсі київського художнього інституту Флоріан почав перекладати на музику світла V симфонію Бетховена. І ось через одинадцять років після перших спроб, після напружених багаторічних творчих пошуків, самовідданої винахідницької роботи, коли довелося оволодіти світло- і кінотехнікою, творити ноти для кольорів тощо, Флоріан Юр'єв викладає обґрунтовану, докладну теорію світломузики. Він говорить про музику світла як самостійний вид образотворчого мистецтва. Зупиняється на проблемах музики кольорів, світловиконання, нових ізодинамічних (зображувально-динамічних) видах образотворчого мистецтва.
       А потім... гасне світло. На одному екрані займаються, палахкотять, біжать дивовижні — то «гарячі», то «холодні», то ніжно-весняні, то фантастично бурхливі гами кольорів. Хвилюючі світлоритми. Чарівні видіння. Казкові тони, що їх рідко хто може побачити.
       Флоріан Юр'єв та його колега виконують інструментальний дует. Другий — сферичний — екран, як своєрідний рефрен, підсилює головний мотив твору — кольорову легенду чи баладу, в якій так гостро відчутне торжество прекрасного.
       Дивно, але при спогляданні світлофантазії зовсім не відчуваєш відсутності звуку.
       На звичайному кіноекрані демонструється записаний на кольорову кінострічку «Лівий марш» В. Маяковського, і тут відкривається зовсім невідома форма естетичного тлумачення художніх творів! На відповідному світловому тлі виринають на весь екран слова, вирази, окремі склади, літери... Кожне з цих — має свій шрифт, форму й величину, забарвлення, ритмічний перебіг, динаміку подачі — все це відповідає змістові, емоційному значенню слова. За абсолютної тиші відчувається звучання слова. Так можна донести до глядача кожне поетове слово, розкрити зміст поезії — яка це підмога для наших шкіл, вузів, популярних лекцій, літгуртків.
       Вагомо, хвилююче були виконані «в кольорі» вірші Ліни Костенко «Вітраж» та Флоріана Юр'єва — «Роботи»... Вразила глядачів і світлосимфонія Юр'єва «Жар-птиця»...
       Концерт музики світла закінчився... Кожен відчув, що новий вид мистецтва має розширити і розкрити нові естетичні обрії людини, збагатити нашу культуру й пізнання...
       Перший концерт відбувся. А далі? Але про це вже розповість сам винахідник.


       Сергій ПЛАЧИНДА.

На головну сторінку