Перед молодими лежить багато шляхів у прекрасне. Одні з них уже давно второвані, інші тільки-но прокладаються. Щодень на величезне роздоріжжя сучасного мистецтва виходять митці нового покоління. Хай щастить кожному, а надто найсміливішим. Не вся людська краса вишикувана вздовж асфальтованих доріг мистецтва. Є ледь помітні росяні стежинки, які ведуть крізь неходжену глушину до народних джерел. Багато річок починається тут, і всі вони течуть у людське море.
       Звичайно, кожен митець повинен сам відкривати свій шлях до людей. Та чи повинен він долати його самотою? Ні. Відійшли у забуття часи, коли все нове чекала неприязна зустріч. В нашому мистецтві є простір для думок і мрій, є можливості для здійснення найзаповітнішого.
       Отак і давня мрія про музичність кольору. Воно вже утверджується в житті. Проблема музичного кольору захопила багатьох митців та винахідників. Кожний робить своє, і кожний щось вносить в загальну скарбницю прекрасного. У творчих пошуках намітились два напрями. Перший обов'язково пов’язує колір з музикою (точніше — зі звукомузикою) і ставить у залежність від неї методи і способи кольороутворення.
       Про цей напрям чимало мовлено, тому не варто на ньому спинятися. Зазначимо лише, що іноді його хибно називають музикою кольору. Точніше такий синтезований вид мистецтва іменувати музикою звуку та кольору або забарвленою музикою.
       Інший напрямок, де музичний колір розвивається незалежно від музики звуку як самостійний вид образотворчого мистецтва, поки що зветься музикою світла. Чому музикою світла взагалі, а не кольору зокрема? Тому, що в музиці світла йдеться не тільки про музичний колір, а ще й про музичний тон, його пластику та будь-які інші музичні форми.
       Щоб краще зрозуміти суть музики світла, зупинимось спочатку на деяких нових видах образотворчого мистецтва, які ґрунтуються на тих же принципах, що й музика світла.
       Кожен, мабуть, спостерігаючи народні танці, часом ловив себе на тому, що, милуючись світломузичною пластикою самого танцю, не помічає музичного супроводу. Та не всім спадає на думку, чому досі нема саме хореографії, де хореографічна пластика притаманною лише їй мовою самостійно доносила до глядача зміст будь-якої композиції. А проте експерименти в цьому напрямі вже принесли цікаві наслідки. І можна з впевненістю сказати, що у славетної Терпсіхори народилось чарівне немовля — світлобалет, який тягнеться до музики світла.
       Коли Шаляпін чи Бучма мовчали на сцені, у них співали та промовляли обличчя, руки, тіло. Коли дивишся японський традиційний театр, майже все зрозуміло без слів, і коли розглядаєш старогрецькі театральні маски — оживають картини давніх пристрастей. Ось це невичерпне джерело традицій всіх часів та народів спроможне дати силу тому, що тільки випростовується. Залишається тільки взяти на озброєння драматичної виразності умовні грим і костюми. А використати емоційний вплив кольору, спеціальні світлові декорації, що виконують роль психологічного (а не побутового, ілюстративного) середовища театральної дії та поглибити гру акторів динамічною, художньою, осмисленою зображальністю. І тоді новий вид театральної вистави — зображувальна драма —дістане підвищену силу драматичного звучання.
       Останнім часом посилився потяг молодих поетів до естради. Це зрозуміло. Кожному хочеться донести зміст свого твору з усією повнотою почуття. І багатьох поетів дивує, чому їх найбільш емоційні вірші, переходячи з естради на папір, стають часом холодними і безпорадними. Причина такого перетворення полягає в тому, що при читанні поет голосом емоційно забарвлює кожну фразу, кожне слово, кожен звук. А на папері все це зникає (точніше — зникало). Вже проведені спроби надати літературному твору емоційне і в деяких випадках особливе смислове забарвлення методами зображальності, і глядачі дуже схвально сприйняли «зображувальну літературу».
       Коли результати наведених дослідів були записані на кольорову кінострічку (це поки що єдиний задовільний спосіб запису та відтворення складного руху), стало зрозумілим, що саме кіно збагатилося новими засобами виразності. Тепер при побудові складної психологічної кінокомпозиції, завдяки використанню цих нових засобів, можна залишити далеко позаду фотографічну ілюстративність.
       Музика ж світла, де емоційний образ дійсності створюється виключно завдяки музикальним можливостям світла, дістала повної самостійності і не належить до жодного з традиційних видів мистецтва.
       Деяка термінологічна аналогія між музикою звуку та музикою світла не повинна нікого бентежити. Це не принципово. І навіть коли деякі терміни, наприклад, світлопісня, світлоконцерт чи світлосимфонія приживуться, вони нестимуть у собі нове значення.
       Говорити про музику світла важко, її треба бачити. Перший публічний концерт музики світла вже відбувся. Можна зробити висновок, що настав час виходу музики світла на велику сцену, в спеціальні концертні зали зі спеціальними світломузичними інструментами.
       На цьому етапі постає ряд важких проблем. Насамперед потрібен спеціальний зал. Це має бути не випадково пристосоване приміщення, як це робиться зараз у музеї Скрябіна в Москві (будівельникам відомо, що технологічне переобладнання завжди дорожче нового будівництва!), а зал з цілком новою функцією і новим світлотехнічним устаткуванням і обладнанням.
       На кольоровій вкладці зображено ескізний проект свїтлотеатру на 600 глядачів. До речі, конструкція подібного залу вже розроблена інститутом Київпроект. Залишається лише виконати робочий проект технологічної частини. Тут буде «світлоорган», на якому солісти зможуть виконувати світломузичні твори, автомати відтворюватимуть світломузичні записи, фонове підсвічування всього залу, зв'язане з сольним і автоматичним пультом тощо.
       Цікава проблема світлового оркестру. Слід сподіватися, вона розв'яжеться сама по собі в міру художнього освоєння світломузичних інструментів і розвитку ансамблевого виконавства.
       Проект зображувального театру має також врахувати перспективи розвитку нових виразних видів мистецтва, їх можливий наступний синтез між собою та з усіма іншими видами мистецтва.

План світлотеатру

А. — Головний кольоротвірний екран — «Світлоорган».
Б. — Фонові кольоропроектори.
В. — Артистичні.
Г. — Апаратура автоматичного управління кольоротвірними системами.
Д. — Кінопроекційна та автоматна.
Е. — Пульт сольного управління кольоротвірними системами



На головну сторінку