ПРОБЛЕМНІ СТАТТІ

УДК 616.1/.8-005.4+616.1/.8-008.663-092:577.2

ПРОДУКТИ ВІЛЬНОРАДИКАЛЬНОГО ПЕРЕКИСНОГО ОКИСЛЕННЯ ТА МЕТОДИ ЇХ ІДЕНТИФІКАЦІЇ (огляд літератури)

І.Ф. Бєленічев, к.ф.н., Е.Л. Левицький, д.б.н., С.І. Коваленко, д.ф.н., Ю.І. Губський, д.м.н., О.М. Марченко, к.б.н.

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя Інститут фармакології та токсикології АМН України, м. Київ

Вільнорадикальне перекисне окислення (ВРПО) практично на всіх етапах свого перебігу утворює ряд продуктів, які є результатом взаємодії вільних радикалів між собою та біологічними макромолекулами [6, 7, 10]. Отже, за рівнем даних продуктів можна судити про інтенсивність ВРПО в різних біологічних системах і тканинах організму, тобто вони можуть бути своєрідними біомаркерами ушкодження тканин [3, 8, 11].

Найбільш важливими біомаркерами є продукти окислення поліненасичених жирних кислот (ПНЖК). Це коротколанцюгові алкани і алкени, а також алканалі, 2,4-алкадіеналі, алкатріеналі, гідроксіалкеналі, 4-гідроксіалкеналі та їх пероксиди, малоновий діальдегід (МДА), нормальні аліфатичні кетони [31, 76]. В якості продуктів ВРПО можуть з'являтися ізопростани — продукти взаємодії арахідонової кислоти і вільних радикалів [65].

Продуктами ВРПО є активні форми кисню [6, 75, 78, 80], а також нітрати і нітрити [55]. Останні утворюються внаслідок метаболізму нітрит- і пероксинітритрадикалів, а також з нітрозилпохідних макромолекул. Крім того, властивості біомаркерів виявляють продукти окислення нуклеїнових кислот, а саме 8-гідрокси-2-дезоксигуанідин [52].

Кожна група продуктів характеризує інтенсивність ВРПО і ступінь ушкодження ліпідів, амінокислот, нуклеїнових кислот, окремих функціональних груп білків, які містять SH- і NН-rpyпи, SCH3-групи метіоніну, e-аминогрупи лізину [2, 32]. Усе це може викликати модифікацію білків і ферментів, зміну їх активності, руйнування біоантиокиснювачів (вітамінів, убіхінону, стероїдних гормонів, тощо), зміну фосфоліпідного складу біомембран, появу в гідрофобній частині клітини продуктів окиснення, які гальмують процеси іонного траспорту, зміну конформації ліпідів і білків, а звідси — структурних і функціональних властивостей мембран [2-4, 6, 7, 9, 11-13, 15, 26, 27, 32].

Однак, визначення продуктів ВРПО (активні форми кисню та азоту, вільні радикали) є надзвичайно складним процесом. Насамперед це пов'язано з тим, що в біологічних системах одночасно з утворенням продуктів ВРПО йде їх розклад (окиснення, відновлення, ізомеризація, полімеризація тощо), до того ж значна частина цих продуктів є нестійкою і має короткий термін існування [24, 72]. По-друге, кількість цих продуктів незначна, що вимагає високочутливих фізико-хімічних методів ідентифікації. По-третє, перетворення продуктів ВРПО може проходити в процесі обробки біологічного матеріалу, особливо при дослідженні ішемізованої тканини, тобто посилення вільнорадикальних процесів може відбуватися при контакті гомогенату або екстрагуємої системи з киснем повітря [7, 8]. Тому визначення продуктів ВРПО, які утворюються в ішемізованих тканинах, варто проводити в умовах, які виключають контакт матеріалу з повітрям, що буде запобігати подовженню ланцюгових реакцій.

Продукти ВРО умовно можна розділити на наступні групи (табл. 1).

Нестабільні продукти ВРО

Нестабільні продукти ВРО мають радикальну природу, тому мало придатні в якості біомаркерів (наприклад, константи швидкості рекомбінації радикалів RO2 дорівнюють 106-108 л/моль•с.) [79]. Але, необхідно відмітити, що вільні радикали мають на молекулярній або зовнішній атомній орбіталі неспарений електрон, що наділяє молекулу або її частину парамагнітними властивостями і надає можливість реєстрації цього поля за допомогою магнітно-вимірювальних приладів. Однак прямий метод кількісного визначення радикалів за допомогою ЕПР технічно складний і при його використанні визначаються радикали не тільки активних форм кисню, але й ліпідів, амінокислот, білків, нуклеїнових кислот тощо [11, 12, 16, 20, 30, 33, 35, 37, 55, 60, 62, 75, 78].

Раніше для оцінки інтенсивності вільнорадикальних процесів використовували також метод ХЛ, оскільки реакції взаємодії радикалів ліпопероксидів супроводжується світінням. Інтенсивність ХЛ дуже мала, тому її іноді називають "занадто слабким світінням". Вимір ХЛ — один з методів вивчення продуктів ВРПО у різних об'єктах. Однак, ХЛ і ЕПР методи не завжди можуть давати кількісну оцінку вільнорадикальних процесів. Крім того, оцінка ХЛ можлива лише в аеробних умовах, внаслідок чого її посилення може бути лише непрямим показником і свідчить загалом про схильність ішемізованої тканини до ініціації ВРПО, але ніяк не про інтенсивність вільнорадикальних процесів in vivo [60, 62].

До нестабільних продуктів ВРО також відносять NO-радикал. NO, як і інші радикали, містить неспарений електрон, однак, від інших радикалів, він відрізняється відносною стабільністю. Час напівжиття NO у водних розчинах in vitro складає від 500 с. до декількох годин, а в умовах in vivo — не більш 5 с. [46-48, 55].

З огляду на важливість вивчення метаболізму NO і насамперед його ролі в розвитку різних патологічних станів, актуальною проблемою є розробка надійних методів визначення NO у біологічних рідинах. Найбільш адекватними є прямі методи визначення NO. Найбільш чутливими прямими методами визначення NO є електрохімічний і хемілюмінесцентний [49]. Перший заснований на використанні полімерного металопорфіринового електроду, який каталізує окислення NO з наступною реєстрацією зміни електрохімічного потенціалу. Принцип хемілюмінесцентного методу полягає у кількісному визначенні фотонів, які генеруються у реакції NO з озоном.

До прямих методів відноситься також метод електронного парамагнітного резонансу (ЕПР), основу якого складає аналіз спектрів ЕПР нітрозильних залізовмісних комплексів [36]. Акцепторами (спінової пастки) для NO-радикалів у даному методі виступають відновлені форми гемоглобіну і похідні дитіокарбамінової кислоти. Метод ЕПР є менш чутливим для визначення NO.

Загальним недоліком прямих методів є неможливість реєстрації частини NO внаслідок короткого періоду напівжиття in vivo. У більшості випадків це пов'язано з великою швидкістю реакції між NO і супероксидним радикалом в умовах in vivo і менш швидким (з напівперіодом близько 10 с.) метаболізмом його з утворенням кінцевих стійких продуктів: нітритів і нітратів [48, 53].

Стабільні (нерадикальної природи) продукти ВРПО

Найбільше поширення в якості біомаркерів одержали стабільні продукти ВРПО, які утворяться в результаті окиснення полінасичених жирних кислот (ПНЖК), арахідонової і нуклеїнових кислот, тирозину, аргініну.

а) первинні продукти ВРПО
Пероксидація ПНЖК, як відзначалося раніше, приводить до утворення перекисних сполук (гідроперекиси, ендоперекиси, діалкілперекиси, епоксиди) ліпідів та ДК. Останні утворюються за рахунок перерозподілу електронної густини у молекулах лінолевої, ліноленової і арахідонової (але не олеїнової) кислот [9, 50, 76, 80].

Оскільки дієнова кон'югація з'являється на стадії утворення вільних радикалів, то її наявність у продуктах ВРПО свідчить про утворення вільних радикалів, а отже, підтверджує вільнорадикальний механізм окиснення ПНЖК. Визначення стехіометричного співвідношення числа ДК до числа гідроперекисів (або до числа молекул використанного кисню), що утворилися, дає кількісне підтвердження цього висновку. Молекули з двома сполученими С=С-зв'язками (ДК) можуть бути виявлені спектрофотометрично при довжині хвилі 232-235 нм [6, 9, 11, 39].

Для визначення перекісних сполук (перекиси, гідроперекиси) ліпідів використовують метод йодометричного титрування. Точку еквівалентності при титруванні перекисів ліпідів встановлюють амперометрично, а гідроперекисів — полярографічно [6-8].

б) вторинні продукти ВРПО
Вторинні продукти ВРО утворюються при деструкції гідроперекисів ПНЖК з утворенням великої кількості карбонільних сполук (н-алкеналі, 2-алкеналі, 2,4-алкадієналі, алкатрієналі, гідроксіалкеналі, гідроксипероксиалкеналі, 4-гідроксіалкеналі, 4-гідроксипероксиалкеналі, МДА, кетони, алкани та алкени), які завдяки своїй хімічній природі (стабільність) є основними біомаркерами ВРО [51, 64, 73, 79].

Крім МДА основними карбонільними сполуками, які утворюються в результаті перекисного окислення w-6 ПНЖК, є гексаналь і 4-гідрокси-2,3-транс-ноненаль; w-3 ПНЖК утворюють пропаналь і 4-гідрокси-2,3-транс-гексаналь. Крім перерахованих сполук, в результаті ВРПО утворяться також 4-гідрокси-2,3-октеналь, 4-гідроксидекеналь, 4-гідроксиундекеналь, 4,5-дигідроксидекеналь, 4-гідрокси-2,5-ноненаль, 2-гідроксигептеналь,. 2-гідроксигексеналь, бутаналь, пентаналь, октеналь і ноненаль, які були виявлені в незначній кількості [56, 73, 77, 80].

Деякі з цих продуктів проявляють цитотоксичну і мутагенну дію, здатні вступати у взаємодію з біомолекулами (білки, нуклеїнові кислоти, тощо), змінювати структуру рецепто-рів, іонних каналів, ферментів, пригнічувати синтез внутрішньоклітинних посередників і ви-кликати деструкцію ДНК і РНК. На відміну від вільних радикалів, карбонільні сполуки більш стабільні і можуть знаходиться як у межах клітини, так і поза нею.

Для визначення вторинних продуктів загалом використовують фізико-хімічні методи, які засновані на поглинанні енергії карбонільними сполуками або продуктами їх взаємодії з аналітичними реагентами в ультрафіолетовій частині спектра. Так, визначення триєнкетонів (ТК) проводять УФ — спектрофотометрично при довжині хвилі 270 нм [6, 39].

Ступінь окиснення ліпідів можна визначити також по співвідношенню вмісту в них продуктів (окиснених і неокиснених), які поглинають УФ-випромінювання на різній довжині хвилі — тобто по відношенню 232/215 нм (індекс окислювання), де 215 нм — максимум поглинання ненасичених ліпідів [6, 11, 18, 79].

Серед стабільних продуктів ВРПО в якості біомаркера можуть бути МДА та ряд карбонільних сполук. МДА оцінюють по реакції з тіобарбітуровою кислотою (ТБК) і визначають спектрофотометрично по максимуму поглинання забарвленого азаметинового комплексу при довжині хвилі 532 нм [1, 6, 24, 31, 34, 39, 47, 72].

Даний метод досить простий у виконанні і тому знайшов широке застосування. Однак він мало специфічний, тому що ТБК реагує не тільки з МДА, але і з іншими альдегідами, амінокислотами, карбогідратами, білірубіном. Зазначені недоліки ТБК-тесту привели до появи численних модифікацій, які передбачають наступну селективну екстракцію азаметинового комплексу (ТБК-МДА) н-бутанолом, проведення реакції в присутності солей заліза (II), що приводить до розпаду гідроперекисів, тощо [4, 6, 10, 11, 17, 20, 56, 72, 79].

В даний час розроблені принципово нові методи визначення МДА та карбонільних сполук (формальдегід, ацетальдегід, ацетон, насичені і ненасичені альдегіди), які полягають у використанні вибірних реактивів, таких як пентафторфенилгідразин (ПФФГ), метилгідразин (МГ), 4-(2-фталіміділ)-бензогідразин (ФБГ), дінітрофенілгідразин (ДНФГ), O-(2,3,4,5,6-пентафторбензил)-гидроксиламина гидрохлорид (ПФБГ), трет-бутилдиметилхлорсилан (BДХС), N,O-ди-(триметилсиліл)-трифторацетамід (ДТСФА), 2-гідразинобензотіазол (ГБТ) і наступним кількісним визначенням продуктів реакції методами ВРХ, ГХ, ГРХ, спектрофо-тометрії в УФ- і ІЧ-ділянці спектру, масспектроскопії, тощо (табл. 2) [73, 76].

До стабільних продуктів ВРО, які можуть використовуватися як біомаркери, останнім часом відносять продукти ВРПО арахідонової кислоти — ізопростани. 8-Ізопростани (8-епі-PGFa2) можна визначити з задовільними результатами в сечі флюорометрично або спектрофотометрично в УФ-ділянці спектру після виділення їх шляхом ТШХ [65-67].

Циклічні ендоперекиси (PgG2-PgН2), які утворюються з арахідонової кислоти при участі циклооксигенази, є нестійкими продуктами, і тому в якості біомаркерів не використовуються [6, 67].

Гідроперекиси арахідонової кислоти, які утворюються під впливом ліпооксигенази, загалом інактивуються глутатіонпероксидазою (ГПР) або лейкотрієн-А-синтетазою, перетворюючись в лейкотриєни. Необхідно відмітити, що гідроперекиси арахідонової кислоти в цьому випадку утворюються в незначних концентраціях і тому в якості біомаркерів їх використання не завжди можливе. Однак, є дані про їх визначення флюорометрично у нейтрофілах, макрофагах, тромбоцитах, що надає можливість їх використання як продуктів активації ВРПО, так і специфічного пригнічення активності ГПР у лейкоцитах [62, 66].

Властивостями біомаркерів володіють також продукти ВРПО нуклеїнових кислот. Так, ушкоджуюча дія гідроксилрадикалу і синглетного кисню на нуклеїнові кислоти приводить до утворення таких продуктів як 5-гідроксиметилурацил, 8-гідрооксиаденін, тимідин гліколь і 8-гідроксигуанін. 8-Гідроксигуанін є хімічно стабільною сполукою, що дозволяє використовувати його як біомаркер вільнорадикального перекисного ушкодження геному. Останніми дослідженнями виявлено, що рівень 8-гідроксигуаніну значно підвищується в сечі при ряді онкозахворювань і променевому ушкодженні, до того ж в сечі він визначається набагато раніш, ніж ці захворювання діагностуються клінічно. Дані продукти визначаються в сечі флюорометрично в УФ-ділянці спектру [51, 52, 54, 69, 73, 78].

Іншим, не менш значним біомаркером ушкодження геному, є тимідин гліколь, однак як біомаркер він не знайшов широкого використання в зв'язку з більш складними методами виділення та визначення.

в) кінцеві продукти ВРО
При активації ВРО в тканинах організму внаслідок послідовного розпаду гідроперекисів ліпідів і b-розщеплення алкоксильних радикалів утворюються нижчі вуглеводні. Вони виділяються з повітрям, яке видихається, і вміст цих газів у ньому є специфічним і високочутливим критерієм інтенсивності процесів ВРО. Кількісний аналіз вуглеводнів у повітрі, яке видихали, проводили методом ГХ. Основним кінцевим продуктом ВРПО ПНЖК є пентан — 90 %, а інші 10 % припадають на гептан і гексан [32, 33, 50, 59, 62, 65, 74, 75, 81].

Шифові основи як продукти взаємодії карбонільних сполук з аміногрупами білків, амінокислот та нуклеїнових кислот екстрагують сумішшю Фолча (хлороформ-метанол) з наступним спектрофлуориметричним визначенням їх вмісту у хлороформному екстракті при довжині хвилі збудження 360 нм і максимумі випущення в ділянці 420-440 нм [31, 32, 80].

Вміст нітратів і нітритів у біологічній рідині пропорційний продукції NO, який є їх єдиним ендогенним джерелом в організмі. Виходячи з цього визначення нітриту і нітрату, стабільних кінцевих продуктів оксиду азоту у крові й інших біологічних рідинах роблять різними методами. Більш досконалим методом є непряме визначення NO у біологічних рідинах по вмісту його кінцевих метаболітів. З відомих непрямих методів кількісного визначення NO, що застосовуються для визначення його рівня в біологічних рідинах, найбільш чутливими є спектрофотометричні методи. Один з цих методів заснований на спектрофотометричному визначенні вмісту метгемоглобіну, який утворюється при взаємодії оксигемоглобіну з NO. Істотним недоліком даного методу є необхідність очищення досліджуваних проб від ендогенного гемоглобіну і сполук, що здатні його окисляти [53].

Інший спектрофотометричний метод заснований на реєстрації забарвленого продукту реакції нітритіона з реактивом Грісса (a-нафтилацетатом і сульфаніловою кислотою) у лужному середовищі. Чутливість цього методу нижча від попереднього і складає 1 мкм. Однак цей метод позбавлений недоліків, властивих вищеописаному методу, і дозволяє з високою точність визначати вміст нітритіонів [46, 48].

Флуориметричний метод заснований на зміні флюоресценції 2,3-діамінонафталену після зв'язування його нітрит-іонами, продукти реакції реєструються за допомогою флуоресцентного спектрофотометру. Чутливість флуориметричного методу складає 100 нм, однак його застосування являється обґрунтованим для визначення NO лише в культуральних середовищах [49].

Тотальне визначення вмісту нітриту і нітрату в плазмі крові також проводиться фотометричним методом, однак попередньо перетворюють нітрати в нітрити за допомогою покритого міддю кадмієвого електроду або редуктазою. Останнім часом для визначення нітратів і нітритів у біологічних рідинах використовуються ВРХ і капілярний електрофорез [48, 53].

Таким чином, вищеперераховані методи та їх характеристика свідчать про активний пошук дослідниками більш точних і достовірних методів визначення концентрації вільних радикалів і їх кінцевих метаболітів у біологічних об'єктах.

Література
1. Андреева Л.И., Кожемякин Л.А., Кишкун А.А. // Лаб. дело. —1988. —№11. —С. 41-46.
2. Артамонов С.Д., Данилов М.А., Лубянко А.А. // Фармакол. и токсикол.. —1988. —№6. —С. 28-33.
3. Архипенко Ю.А., Коновалов Г.Г., Джапаранидзе М.М. // Бюл. экспер. биол. и мед. —1988. —Т. 106. —№5. —С. 670-671.
4. Арчаков А.И. Микросомальное окисление. —М.: "Наука", 1975. —327 с.
5. Беленичев И.Ф., Бухтиярова Н.В, Дунаев В.В. и др. // Фармакологічний вісник. —2000. —№5. —С. 24-27.
6. Биленко М.В. Ишемические и реперфузионные повреждения органов. —М.: "Медицина", 1989. —С. 368.
7. Биленко М.В., Комаров П.Г., Моргунов А.А. // Тез. докл. Всес. научн. конф. —Москва, 1989, ч.1. —С. 32-33.
8. Биленко М.В., Тельпухов В.И., Чуракова Т.Д. // Бюл. экспер. биол. и мед. —1988. —107, №4. —С. 394-396.
9. Бурлакова Е.Б., Алесенко А.В., Молочкина Е.М. Антиоксиданты в лучевом поражении и злокачественном росте. // М.: "Наука", 1975. —220 с.
10. Губский Ю.И., Горюшко А.Г., Шнурко З.В. и др. // Укр. биохим. журн. —1994. —Т. 66, №2. —С. 53-58.
11. Владимиров Ю.А., Арчаков А.И. Перекисное окисление липидов в биологических мембранах. —М.: "Наука", 1972. —252 с.
12. Горбань Е.Н., Кольтавар В.К. // Бюл. экспер. биол. и мед. —1985. —№6. —С. 694-696.
13. Губский Ю.И., Горюшко А.Г. // Укр. біохим. журн. —1997. —Т. 69, №3 —С. 60-63.
14. Губский Ю.И., Горюшко А.Г. Шнурко З.В. // Укр. биохим. журн. —1994. —66, №2. —С. 53-58.
15. Дунаев В.В., Беленичев И.Ф., Мазур И.А. // Укр. биохим. журн. —1993. —Т. 63, №3. —С. 118-122.
16. Журавлёв Л.И. Биоантиокислители в животном организме. —В кн.: Биоантиокислители. —М., 1975. —158 с.
17. Замураев О.Н. // Нейрохимия. —1985. —№2. —С. 193-196.
18. Зинчук В.В., Борисюк М.В. // Успехи физиол. наук, РАН. —1999. —Т. 30, №3. —С. 11-16.
19. Иванов И.И., Мерзляк М.Н., Гардеев Б.Н. Витамин Е: биологическая роль в связи с антиоксидантными свойствами. —В кн.: Биоантиокислители. —М., 1975. —158 с.
20. Кашумина А.П., Сотникова Е.Н. // Мед. консультация. —1996. —№2(10). —С. 20-24.
21. Коган В.С., Орлов О.Н., Прилипко Л.Л. Проблемы анализа продуктов перекисного окисления липидов // ВИНИТИ, сер. Биофизика. —М., 1986. —136 с.
22. Кейтс Р. Методы липидологии. —М.: "Мир", 1974. —370 с.
23. Кинетические характеристики токоферолов как регуляторов перекисного окисления липидов (Храпова Н.Т. // В кн.: Липиды: структура, биосинтез, превращение, функции.- М.: "Наука", 1987. —С. 157-170.
24. Коган В.С., Орлов О.Н., Прилипко Л.Л. Проблема анализа эндогенных продуктов перекисного окисления липидов. —М.: "Медицина", 1986. —287 с.
25. Коновалова Г.Г. Защита ишемизированного миокарда от повреждающего действия активных форм кислорода и липопероксидов антиоксидантами и антиоксидантными ферментами. —Автореф. дис.… канд биол. наук. —Купава, 1988. —23 с.
26. Левицкий Е.Л. // Мед. вестн. —1998. —№2. —С. 16-17.
27. Левицкий Е.Л. // Фармакол. вісн. —1997. —№2. -С. 68-72.
28. Левицький Є.Л., Примак Р.Г., Горюшко Г.Г.// Ліки. —1996. —№3. —С. 90-95.
29. Ленинджер А. Основы биохимии. —М.: "Мир", 1985. —Т. 2.- 482 с.
30. Маслова Г.Г., Боборыка Г.Л.// Кислородные радикалы в химии, биологии и медицине.- Рига, 1988.- С. 126-130.
31. Меерсон Ф.З. Патогенез и предупреждение стрессорных и ишемических повреждений сердца. —М.: "Медицина", 1984. —272 с.
32. Меерсон Ф.З., Пшенникова М.Г. Адаптация к стрессовым ситуациям и физическим нагрузкам. —М.: "Медицина", 1988. —С. 193.
33. Михеев Ю.А., Гусеева Л.Н., Зайков Г.Е. // Успехи химии РАН. —1997. —Т. 66, №1. —С. 3-9.
34. Мусил Я. Основы биохимии патологических процессов. —М.: "Медицина" (пер. с чешск.), 1985. —432 с.
35. Петровский Б.В., Ефуни С.Н., Демуров Е.А., Родионов В.В. Гипербарическая оксигенация и сердечно-сосудистая система. —М.: "Наука", 1987. —326 с.
36. Раевский К.С., Башкатова В.Г., Внукова Г.Ю. // Экспер. и клин. фармакология. —1998. —Т. 61, №1. —С. 13-16.
37. Садовничая Л.П., Хухранский В.Г., Цыганенко А.Я. Биофизическая химия. —Киев: "Вища школа", 1968. —272 с.
38. Современные методы биохимических исследований (липидный и энергетический обмен) /Под ред. М.И. Прохоровой. —Л.: "Изд-во Ленинградского университета", 1982. —272с.
39. Современные методы в биохимии / Под ред. В.Н. Ореховича. —М.: "Медицина", 1977. —365 с.
40. Тиунов Л.А. // Вестн. Рос. АМН. —1995. —№3. —С. 9-13.
41. Хватова Е.М. Метаболизм острой гипоксии. —Горький: "Волго-Вятское ин. изд-во", 1977. —158 с.
42. Чугасова В.А. // Косметика и мед. —1998. —№2. —С. 18-19; 21-23.
43. Чуранова Т.Д. Влияние продуктов перекисного окисления липидов на проницаемость мембран и сократительную способность мышц. —Автореф. дис…канд. биол. наук. —М., 1980. —26 с.
44. Шеленкова Л.Н., Биленко М.В. Структура, биосинтез и превращение липидов в организме животного и человека. —Л., 1978. —320 с.
45. Эмануэль Н.М., Лясковская Ю.Н. Торможение процессов окисления жиров. —М.: "Пищепромиздат", 1961. —359 с.
46. Зенков Н.К., Меньшиков Е.Б., Реутов В.П. // Вестник Рос. АМН. —2000. —№4. —С. 30-34.
47. Малышев И.Ю. // Рос. журн. гастроэнтерологии. —1997. —№1. —С. 49-55.
48. Проскуряков С.Я., Коноплянников А.Г., Иванников А.И., Скворцов В.Г. // Успехи современной биологии. —1999. —№4. —С. 380-395.
49. Турпаев К.Т. // Молекулярная биология. —1998. —№4. —С. 581-591.
50. Carney J.M., Tatsuno T., Floyd R.A. // Pharmacology of Cerebral Ischemia. —Stuttgart, Germany: Wissenschofriche Verlagsgesellschoft. —1992. —P. 321-331.
51. Cheeseman K.H., Slater T.E. // Britich Medical Bulletin. —1993. —V. 49. —P. 481-493.
52. Cundy K.C., Kohen R., Ames B.N. // Basic. Life Sci. —1998. —V. 49. —P. 479-482.
53. Dawson V.L., Dawson T.M., London E.D. et al // Proc. Natl. Acad. Sci. USA. —1991. —V. 88. —P. 6368-6371.
54. Floyd R.A., West M.S., Eneff K.L. et al // Anal. Biochem. —1990. —V. 188. —P. 155-158.
55. Fridovich I. Handdook of Methods for Oxygen Radical Rescarch, R.A. Greenwald. —Boca Raton, EL: CRC, 1987. —367 p.
56. Yutteridgde J.M. // Free Radic. Res. Comn. —1993. —V. 19. —P. 141-158.
57. Ylagstone I.M., Livine R.L. // Pediatrics. —1993. —V. 93. —P. 764-769.
58. Greim H., Csanady G., Filser J.G., et al // Clin. Chem. —1995. —V. 41. —P. 1808-1820.
59. Halliwell B., Gutteridge M.C. Free radicals in Biology and Medicine. —Oxford: Clarendon Press, 1989. —320 р.
60. Hara P. Misra, J. Fridovich. // J. Biol. Chem. —1972. —247. —P. 3170-3175.
61. Morrow J.D., Awad J.A., Boss H.J. // Proc. Natl. Acad. Sci. USA. —1992. —V. 89. —P. 10721-10725.
62. Knight J.A. // Ann. Clin. Lab. Sci. —1995. —V. 25. —P. 111-122.
63. Henderson R.F., Bechtold W.F., Bond J.A. // Crit. Rev. Toxicol. —1989. —V. 20. —P. 65-82.
64. Kneepkens C.M., Lepage G. // Free Radic. Biol. Med. —1994. —V. 14. —P. 122-160.
65. Mendis S., Solotka P.A., Euler D.E. // Clin. Chem. —1994. —V. 40. —P.1485-1488.
66. Morrow J.D., Hill K.E., Burk R.F. et al. // Proc. Natl. Acad. Sci. USA. —1990. —V. 87. —P. 9383-9397.
67. Morrow J.D., Minton T.A., Badr K.F. // Biochem. Biphys. Acta. —1994. —V. 1240. —P. 244-248.
68. Pryor W.A. // Ann. Rev. Physiol. —1998. —V. 48. —P. 657-667.
69. Lagorio S., Tagesson C., Forastiere F. // Eur. J. Cancer. —1995. —V. 31. —P. 934-940.
70. Leinone J., Lethimaki T., Toyokuni S., et al // FEBS Lett. —1997. —V. 93. —P. 150-152.
71. Shigeniga M.K., Gimeno C.J. // Proc. Natl. Acad. Sci. USA. —1989. —V. 86. —P. 9697-9721.
72. Lowell M.A., Ehmann W.D., Butler S.M. // Neurology. —1995. —V. 45. —P. 1594-1601.
73. Loeckie L. De Zwart, John H.N.Meerman, Jan N.M.Commander, Nico P.E. Vermenlen // Free Radic. Biol. Med. —1999. —V. 26. —P. 202-226.
74. Letteron P., Duchatelle V., Berson A. et al // Gut. —1993. —V. 34. —P. 404-414.
75. Lubec G., Widness J.A., Hayde M. // Pediatrics. —1997. —V. 100. —P. 700-704.
76. Loidl-Stahlhofen A., Hannemann K., Spiteller G. // Chem. Phys. Lipids. —1995. —V. 77. —P. 113-129.
77. Uchid K., Toyokuni S., Kishikama S., et al // Biochemistry. —1994. —V. 33. —P. 12487-12494.
78. Varma S.D., Devamanoharan P.S. // Free Radic. Res. Comns. —1990. —V. 8. —P. 73-78.
79. Van Welie R.H.T., Van Sittart // Crit. Rev. Toxicol. —1992. —V. 22. —P. 271-300.
80. Winter M.L., Liehr J.G. // J. Biol. Chem. —1991. —V. 22. —P. 14440-14450.
81. Warling E.l., Mobarhan S., Boven A. // Mech. Ageing Dev. —1993. —V. 67. —P. 141-147.


| Зміст |