МУЗИКА КОЛЬОРУ

Для того щоб кольорова музика, як і звичайна музика, могла існувати без зображення явищ в їх зоровій конкретності, їй потрібні нові якості — насамперед мелодія кольору, тону, ритму, а також можливість безмежних композиційних поєднань цих мелодій у динамічному, художньому розвитку.


       1917 рік. Росія, охоплена буремною загравою Жовтневої революції, переживала незабутні дні народження нового соціалістичного ладу. Ніби відтворюючи інтенсивну гаму революційних подій, в ці дні відбулася перша кольоромузична вистава. У симфонічну поему «Прометей» визначного російського композитора О. Скрябіна було введено спеціальну партію кольору.
       Ідея поєднання музики і кольору захоплювала митців багатьох країн світу. Різні установки, що поєднують музику і колір, наприклад, демонструвалися американським кінорежисером Діснеєм, Віденським інститутом психології тощо. Але найбільш досконала установка зроблена недавно радянським інженером К. Леонтьєвим. Сприймаючи музичні звуки, вона автоматично перетворює їх у колір, який супроводить мелодію.
       Чим же пояснюється подібність естетичного впливу на людину музики і кольору? Може, їх фізичною природою? Ні.
       Відомо, що звукові хвилі — це пружні коливання в газах, рідинах та твердих тілах, світло ж — явище електромагнітне. Отже, їх фізичні властивості дуже різні. Досить згадати, що в безповітряному просторі світло має швидкість близько 300000 кілометрів на секунду, тим часом як звук у цьому середовищі взагалі не поширюється.
       Принциповою відмінністю фізичної природи світла і звуку обумовлена і відмінність між будовою людських органів зору і слуху та їх фізіологічними функціями. Людина спроможна побачити неозброєним оком «Альфу Весов» як подвійну зірку і не чує гуркоту моторів реактивного літака на відстані 10 кілометрів.
       Передача інформації від органів слуху і зору у відповідні ділянки кори головного мозку також здійснюється по-різному. Наприклад, у механізмі зору, на відміну від механізму слуху, велику роль в роботі зорового аналізатора відіграє так званий зворотний зв'язок.
       Таким чином, немає ніяких підстав вважати музикальну мелодію і одержану з неї шляхом автоматичного перетворення «кольорову мелодію» аналогічними щодо фізіологічного впливу на чуття людини, хоч би ці перетворення і були виконані найдосконалішою кібернетичною машиною.
       Тим часом відомо, що ще філософ-матеріаліст стародавньої Греції Арістотель, а потім знаменитий англійський вчений Ньютон, видатний російський композитор Римський-Корсаков та інші вчені і митці відмічали, що між кольоровими і музичними раженнями є дещо спільне. Це спільне полягає в тому, що гармонійні поєднання кольорів, як і звуків, справляють емоціональний вплив на людину. Музика і образотворче мистецтво, звичайно, можуть супроводити і доповнювати одне одного. Проте кожний з цих видів мистецтва має свою мову і оперує специфічними художніми образами.
       Але виникає запитання: чи потребує взагалі музика доповнення кольором? Адже реалістична музика цілком зрозуміла сама по собі і не потребує «перекладу» чи тлумачення на іншій, в даному випадку образотворчій, мові.
       Автор цих рядків поставив собі за мету дослідити питання про характер впливу кольорової мелодії на людину незалежно від музики.
       Відомо, що образотворче мистецтво в процесі багатовікового розвитку нагромадило величезний арсенал виразних засобів і можливостей. Ці можливості яскраво проявляються, зокрема, у надзвичайному багатстві колориту великих майстрів живопису, у невичерпній різноманітності живописних рішень народно-декоративного мистецтва тощо. Ці набуті образотворчим мистецтвом засоби емоціонального впливу є основою для експериментальної роботи в галузі відтворення кольорових мелодій.
       Для того щоб кольорова музика, як і звичайна музика, могла існувати без зображення явищ в їх зоровій конкретності, їй потрібні нові якості — насамперед мелодія кольору, тону, ритму, а також можливість безмежних композиційних поєднань цих мелодій у динамічному, художньому розвитку.
       Уявіть собі, що ви прийшли до кінозалу подивитися нову симфонію. Так, саме подивитися, тому що це симфонія не музична, а кольорова. І ось перед вами відкривається вікно в чудовий світ прекрасного. На екрані окремі кольорові акорди, які безперервно змінюють один одного в певному ритмічному порядку, зливаються в яскраву, виразну кольорову мелодію. Окремі мелодії, їх тональні і кольорові композиції, що розвиваються відповідно до художнього задуму автора, створюють надзвичайно багаті живописні картини, і перед глядачем виникають-прекрасні образи: радісні і сумні, ліричні і героїчні, прості 1 складні, як саме життя!
       В чому ж полягатимуть основи кольорової музики?
       На рис. 1 кольорової вкладки зображено послідовний ряд з шістнадцяти спектральних кольорів. Назвемо його умовно кольоровою гамою. її можна розширити до 180 кольорів.
       Якщо спробувати згрупувати 3—4 кольори, легко помітити, що не всі такі поєднання будуть гармонійними. Групи кольорів, що поєднуються з певною гармонією, назвемо кольоровими акордами. Схожі за складанням акорди можуть відрізнятись один від одного колоритом. На рис. 3, наприклад, один акорд теплий, радісний, другий — холодний, сумний.
       На відміну від звичайного живопису в кольоровій музиці кожний колір окремо і в сукупності з іншими може набрати зовсім нової якості — різної тривалості впливу на глядача. Система кольорів, які змінюються в часі в певному смисловому порядку, якраз і створює кольорову мелодію.
       В процесі творчого пізнання кольорової гармонії виникає потреба розробити просту і зручну систему запису кольору. Один з можливих способів такого запису зображено на рис. 2. Як показує рисунок, будь-який колір з усіма його особливостями можна записати на звичайних нотних лінійках. Кольорові акорди і фрагменти мелодії, зображені під нотним станом, записано за допомогою значків, які дуже просто розшифровуються. Кожний колір (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, синій, фіолетовий і пурпурний) має своє місце на нотному стані. Цифри вказують на ступінь насиченості кольору, а при змішуванні двох або кількох кольорів вони графічно об'єднуються. Записуючи акорди, треба враховувати послідовність кольорів в акордах. При нотному способі запису інтенсивності кольорового тону і тривалості кольорового впливу (його «звучання») можна використати музичні динамічні знаки і музичні метроритми. Колорит усього твору або його частини можна позначити знаками насиченості кольору на початку кольорового стану (в його «ключі»). Для запису «поліфонічної» кольорової музики потрібно буде розробити додаткову партитуру графічної композиції всіх мелодій, разом узятих.
       На жаль, цю статтю не можна проілюструвати кольоровою мелодією — для цього треба спорудити хоча б примітивний прилад. Такий прилад конче необхідний в творчих шуканнях при розробці реалістичної мови кольорових мелодій.
       Щодо публічної демонстрації кольорових симфоній, то вона вже сьогодні технічно можлива як на широкому кіноекрані, так і на спеціальних установках, які відтворюють колір. Можливе також і виконання — як сольне, так і оркестрове.
       Звичайно, пошуки музики кольору мають іти лише реалістичним шляхом. Однобічне захоплення формою шкідливе для мистецтва.
       Слово за художниками — композиторами кольору!
       Є всі підстави вважати, що в майбутньому музика кольору широко служитиме справі естетичного виховання народу.


На головну сторінку