|
МЕХАНИЗМЫ ИНТОКСИКАЦИЙ УДК 612.46:546.36:546.16-019 ОСОБЛИВОСТІ ЗМІН ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ НИРОК СТАРИХ ЩУРІВ ПРИ ДІЇ ЦЕЗІЮ ЙОДИДУ Л.І.Власик, доцент НДІ медико-екологічних проблем, лабораторія екогігієни та фізіології, м. Чернівці, Україна Структурно-функціональні зміни, які відбуваються в старіючому організмі, є проявом закономірностей загального старіння організму. Так, при старінні у щурів виявлено явища дегенерації клітинних структур ниркового епітелію, зміну будови гломерулярного фільтра та відповідні характерні зміни процесів фільтрації, реабсорбції та секреції [3, 9]. Безперечно, що, поряд з біохімічними особливостями, вони визначають межі життєздатності, стійкості та чутливості організму до шкідливого впливу ксенобіотиків. Особливо це стосується патології нирок, в розвитку якої приймає участь великий комплекс морфофункціональних, ферментсубстратних та гормонально-месенджерних взаємодій [4]. Така інформація, як і дані про вплив на молодий організм, необхідна під час проведення токсиколого-гігієнічних досліджень, які завершуються гігієнічним регламентуванням потенційно небезпечних хімічних факторів. Проведення токсикологічних експериментів є одним із етапів онтогенетичного підходу в гігієнічних дослідженнях [8]. Цезій йодид присутній у викидах електротехнічних виробництв і є сировиною для отримання монокристалів. За даними літератури у працівників, що контактували із солями цезію, спостерігались явища подразнення ниркової тканини — підвищення концентрації білку в сечі, значна кількість злущеного епітелію, пігменти, а при експериментальних дослідженнях на статевозрілих щурах зроблено висновок, що основним органом, в якому спостерігаються найбільш виражені патологічні зміни, є нирка [2]. Інформація про вплив цезію йодиду на функцію нирок старіючого організму в літературі відсутня, що й спонукало нас провести дані дослідження. Матеріали та методи дослідження: Експерименти виконані на рендомбредних аутбредних старих щурах масою 0,38—0,4 кг. Тварини вирощені в умовах віварію лабораторії експериментальних біологічних моделей НДІ медико-екологічних проблем за скороченою схемою рендомізації Полея. Харчування здійснювали повноцінним гранульованим кормом типу ПК 121-7 за вільним доступом до водогінної води, що відстоювалась протягом 24 годин. В останній тиждень введення цезію йодиду щурів переводили на гіпонатрієву дієту (зерно). Умови утримання були стабільними (світловий режим 12:12, температура повітря 18—20 °С, відносна вологість 50—60 %). Для підстилки використовували стружку листяних порід дерев. Цезію йодид вводили внутрішньошлунково протягом 28 днів в дозах 0,2 (1 група), 2,0 (2 група) та 20,0 (3 група) мг*кг-1 маси тіла. Функціональний стан нирок оцінювали за умов 5 % внутрішньошлункового водного навантаження. Сечу збирали протягом 2 годин. Визначали вміст електролітів в сечі та плазмі крові (натрію та калію) методом полум'яної фотометрії на "ФПЛ-1"[1]; креатиніну — за реакцією з пікриновою кислотою на фотоколориметрі "КФК-2"[5]; білку — сульфосаліциловим методом[6]. В сечі визначали pH на мікробіоаналізаторі "Redelkys" (Угорщина), титровані кислоти та аміак — титрометрично [7]. Після водного навантаження проводили евтаназію тварин під легкою ефірною анастезією, збирали кров, в плазмі якої вивчали вміст креатиніну на спектрофотометрі "СФ-46". Функціональний стан нирок оцінювали за параметрами ниркових процесів реабсорбції та фільтрації. Статистичну обробку проводили застосовуючи параметричні методи на ІВМ РС/АТ-486. Результати дослідження та їх обговорення. Після 4 тижня введення цезію йодиду у тварин 1 групи не виявлено змін по відношенню до контролю. В 2 і 3 групі у відповідь на водне навантаження діуретична реакція була відчутно меншою, ніж в контролі (табл. 1), в основному за рахунок зменшення швидкості клубочкової фільтрації. Концентрація калію в плазмі крові не змінювалась, а в сечі зростала, внаслідок чого підвищувалась екскреція цього електроліту. Концентрація креатиніну в плазмі крові зростала, а його концентраційний індекс не змінювався. Отже, у тварин розвивались явища ретенційної азотемії. Зменшення швидкості клубочкової фільтрації може бути наслідком гемодинамічних змін, або (та) пошкодження проксимального відділу нефрону, оскільки при морфологічних дослідженнях спостерігали венозне повнокрів'я та лімфогістіоцитарну інфільтрацію інтерстицію нирок. Аналіз впливу цезію йодиду на транспорт натрію в нирках (табл. 2) показав, що його концентрація та екскреція не змінювались в жодній із груп. Концентрація натрію в плазмі крові вірогідно знижувалась в 2 та 3 групі. При цьому зменшувались фільтраційний заряд натрію та його абсолютна реабсорбція. Відносна реабсорбція залишалась без змін. Проксимальна реабсорбція натрію також зменшувалась як при звичайних розрахунках, так і при врахуванні величини клубочкової фільтрації. Кліренс безнатрієвої води зменшувався, що могло б свідчити про пригнічення транспорту натрію в дистальному відділі нефрону, однак при стандартизації на 100 мкл клубочкової фільтрації дистальний транспорт натрію залишався без змін. Таким чином, виявлені зміни можна оцінити як неадекватну реакцію нирок на водне навантаження внаслідок пошкодження проксимального відділу нефрону. При аналізі кислотовидільної функції (табл. 3) у тварин 2 і 3 групи величина рН сечі зростала. Концентрація і екскреція активних іонів водню зменшувалась. При цьому знижувалось виділення титрованих кислот та аміаку. Вказані зміни свідчать про пригнічення натрійзалежних процесів ацидифікації сечі. Таким чином, тривале введення старим щурам цезію йодиду в дозах 2,0 та 20,0 мг*кг-1 за умов гіпонатрієвої дієти викликає пригнічення функції проксимального відділу нефрону, яке підсилюється порушеннями гемодинаміки в нирках і супроводжується зменшенням концентрації натрію в плазмі крові та явищами ретенційної азотемії. ЛІТЕРАТУРА |