ПРО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМ ТОКСИКОЛОГІЇ В МЕДИЧНОМУ ВУЗІ

І.О. Семенов, д.м.н., В.В. Кагліченко, В.М. Кожевников

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м.Київ

В останні десятиріччя XX століття має місце постійне збільшення масштабів хімічного виробництва в розвинених країнах світу та в Україні. В зв'зку з цим зростає використання хімічних речовин в промисловості, сільському господарстві, для медичних та побутових цілей, що призводить до зростання хімічної небезпеки для людства. Кількість різноманітних хімікатів в цей час сягає 6 млн найменувань, серед яких більш ніж 500 типів виробляються в великих масштабах, вони ж найбільш небезпечні для людства. З цього видно, що в сучасних умовах практичний лікар може зустрітися в практичній діяльності з більш ніж 500 різноманітними гострими отруєннями у людей (Е.А. Лужников, Л.Г. Костомарова, 1989). За даними XXI з'їзду гігієністів (1991) в Україні щорічно надходить до атмосфери більш ніж 10 млн тон хімічних речовин, тільки за рахунок цих вибросів на кожного мешканця України припадає більше 300 кг ксенобіотиків, а в повітрі кількох регіонів виявляється до 700 різноманітних токсичних речовин. Така екологічна ситуація значним чином впливає на зростання захворювань хімічної етіології — гострих та хронічних отруєнь ксенобіотиками. Значне підвищення числа гострих отруєнь в останнє десятиріччя характеризують такі факти: за даними ВООЗ, в 60-ті роки XX століття в країнах Західної Европи з проявами гострих отруєнь госпіталізовано в середньому 1 постраждалий на 1000 населення, в 70-ті роки — 2 постраждалих, а до кінця століття цей показник ще більш підвищився. Підкреслимо, що гострі хімічні отруєння можуть набувати масового характеру в разі аварій на хімічних підприємствах, газо-нафтопроводах, при вантажному транспортуванні хімікатів та інших ситуаціях.

Враховуючи актуальність проблеми хімічного ураження здоров'я населення України, в учбових планах медичних вузів держави до сих пір відсутній курс клінічної токсикології, відсутня і межкафедральна програма токсикологічної підготовки майбутніх лікарів різних спеціальностей. Післядипломна підготовка по токсикології також не впроваджується. В зв’язку з цим, лікарі, особливо в перші роки практичної діяльності, відчувають значні труднощі при впровадженні медичної допомоги та лікуванні гострих отруєнь у дорослих і дітей.

Розглядаючи проблему щодо навчання студентів по клінічній токсикології підкреслимо, що це медична наука та практика охорони здоров'я, в колі уваги яких знаходяться захворювання хімічної етіології, тобто хімічні хвороби людини, які виникають внаслідок токсичного впливу хімічних сполук навколишнього середовища. В наш час в токсикології чітко виділилось три найважливіших напрямки:
— експериментальний;
— гігієнічний (профілактичний);
— клінічний.

На основі цих трьох напрямків набувають розвинення спеціальні види токсикології: авіаційно-космічна, підводна, судова, військова та ін.

В учбових програмах медичного вузу задачі та методи експериментальної токсикології практично не розглядаються. Гігієнічний (профілактичний) напрямок розглядається в учбових програмах гігієнічних кафедр вузу, щодо третього напрямку — клінічної токсикології — він в учбових планах медичних вузів повністю відсутній. Основними розділами клінічної токсикології, з якими повинен ознайомитись майбутній лікар, є:
1. Вивчення механізмів токсичної дії найбільш часто зустрічаючихся ксенобіотиків, патогенеза інтоксикацій, клінічної картини, а також діагностики та лікування гострих отруєнь у людей різного віку.
2. Вивчення токсикології хронічних хімічних захворювань, виникаючих при багатократних чи пролонгованих діях ксенобіотиків.
3. Вивчення механізмів хворобливої пристрасті людини до деяких видів токсичних речовин, які іменуються наркотиками, та способів боротьби з ними.

В останні роки від клінічної токсикології відокремилась клінічна фармакологія, в зв’язку з чим проблеми токсикології ліків вивчаються та розроблюються в цьому курсі. До клінічного напрямку токсикології більшість вчених (Ю.І. Губський та співавтори, 1993) відносять проблеми біологічної чинності синтетичних матеріалів, що використовуються в якості судинних протезів, штучних клапанів серця, суставів та ін.

На заняттях з клінічної токсикології студент-медик повинен чітко зрозуміти кілька теоретичних положень та практичних рекомендацій у ставленні врятування життя і лікування отруєної ксенобіотиком людини. На перше місце, у ряді інших проблем, виходять умови взаємодії отрути з організмом людини, що у різних людей відрізняються внаслідок варіабельності хвороб, що передують отруєнню, чутливості до отрути, що постійно змінюється з-за пристосування або проводимого медикаментозного лікування, наявності хронічних отруєнь (алкоголізм, паління, приймання наркотичних засобів та ін.).

В клінічній токсикології навіть таке класичне положення, як пряма залежність ступеня тяжкості отруєння від дози отрути, що надійшла до організму, не завжди справедливо. На перше місце тут виходять особливості даного організму, вік людини, терміни та характер надання невідкладної медичної допомоги. Тому серед основних задач клінічної токсикології необхідно виділити такі: токсикологічна характеристика того чи іншого ксенобіотика, діагностика отруєнь та диференціальний діагноз, принципи та засоби невідкладної медичної допомоги, лікування отруєних людей, а також профілактика отруєнь. Ці розділи курсу клінічної токсикології студент-медик повинен освоїти в теоретичному та практичному плані. В частковості, токсикологічна характеристика включає аналіз фізичних та хімічних властивостей, токсичність ядохіміката, можливі шляхи надходження до організму людини, механізм токсичної дії, патогенез отруєння.

Діагностичні задачі стосуються вивчення методик клінічної та лабораторної діагностики отруєння, клінічних інтерпретацій одержаних лабораторних даних, в тому числі і у плані диференціальної діагностики. Від тих, що навчаються, вимагається глибоке засвоєння основних принципів і засобів невідкладної медичної допомоги гостро отруєним людям, особливо засобів, що використовуються на догоспітальному етапі. При засвоєнні засобів надання медичної допомоги отруєним в умовах стаціонару на перші місця повинні бути встановлені такі засоби, як прискорене вилучення отрути з організму та зниження токсичності, застосування антидотів, засоби щодо підтримання основних систем організму шляхом вжиття патогенетичних і симптоматичних засобів. Профілактичні задачі включають вивчення епідеміології отруєнь, причин їх виникнення та засобів відвертання. При вивченні курсу клінічної токсикології увага студентів постійно залучається до методик обстеження отруєної людини з метою визначення тяжкості стану та специфічних симптомів, характерних для того чи іншого ксенобіотика, виробляються навики спеціального інструментального контролю, такі як визначення токсичних речовин у біологічних середовищах організму (кров, моча, лімфа, ліквор та ін.), а також неспецифічних засобів реєстрації функціонального стану життєво важливих органів і систем організму, що застосовуються в нинішній час у терапії, хірургії, реаніматології та інших галузях клінічної медицини.

При вивченні курсу клінічної токсикології особлива увага студентів повинна бути звернута на засоби реанімації тяжко отруєних дітей та дорослих. Досвід роботи бригад швидкої медичної допомоги м. Києва та республіканського токсикологічного центру свідчить, що правильна організація та вчасне проведення реанімаційних заходів дозволяє врятувати життя значному числу отруєних людей різного віку. Відмітимо тут, що відсутність базової підготовки щодо клінічної токсикології у випускників медичних вузів негативно відбивається на їхній праці у практичній охороні здоров'я, особливо у перші роки лікарської діяльності, про що свідчить і наш власний досвід. Необхідність введення курсу клінічної токсикології в учбові плани медичних вузів очевидна. Навчання студентів клінічній токсикології, на наш погляд, повинно здійснюватися на старших курсах після вивчення ними теоретичних і базових клінічних дисциплін, а також з урахуванням профілю підготовки фахівців. При цьому профільна підготовка повинна здійснюватися по межкафедральній програмі, учбовий час для якої можна виділити за рахунок переросподілу учбових годин діючих навчальних програм. При цьому методичним центром межкафедральної програми повинен бути курс клінічної токсикології, що організується у складі однієї з кафедр терапевтичного чи хірургічного профілю.

Організаційно такий курс доцільно розмістити по сусідству з центром (відділенням) по лікуванню гострих отруєнь. Така потреба спричинена тим, що хворі з гострими отруєннями поступають до стаціонару спорадично, а навчальна програма студентів жорстко фіксована в розкладі занять. Курс клінічної токсикології студентами лікувального та педіатричного факультетів повинен вивчатися, щодо нашої думки, по навчальній програмі в обсязі не менше 36 учбових годин, у тому числі лекційних — 10—12 годин і практичних занять — 24—26 годин, завершується він диференційованим заліком. Для студентів медично-профілактичного факультету такий курс повинен викладатися в обсязі 16—18 годин, стоматологічного — 8—10 годин і фармацевтичного — 12—14 годин. Навчальні програми по клінічній токсикології готує професорсько-викладацький склад кафедри, на якій організований такий курс. Проект учбових програм після цього обговорюється на методичних комісіях терапевтичних і хірургічних дисциплін, а стверджується на центральній методичній комісії вузу. Природно, можуть бути й інші варіанти організації при розробці навчальних програм. Межкафедральна програма по клінічній токсикології повинна передбачати навчання студентів на таких кафедрах, як анестезіологія та реаніматологія, педіатрія, судова медицина та психіатрія. Перелік професійних знань і практичних навиків по клінічній токсикології, якими повинні оволодіти ті, що навчаються, розробляє кафедра, в складі якої організований цей курс, а по міжкафедральній програмі — відповідна кафедра. При оцінці теоретичних знань та практичних навиків студентів доцільно передбачити 3 рівня засвоєння учбового матеріалу:
— перший рівень (відмінно) — студент може самостійно використовувати знання та практичні навики у професійній діяльності, в тому числі і у якості лікаря-токсиколога.
— другий рівень (добре) — студент може використовувати набуті знання та практичні навики під керівництвом досвідченого фахівця.
— третій рівень (задовільно) — у студента існує професійна орієнтація по вивченому учбовому матеріалу.