ЕКОЛОГІЧНА ТОКСИКОЛОГІЯ

УДК 577.4:615.9:591.5

І.В. Мудрий, д.м.н.

ПРОФІЛАКТИЧНА ТА ЕКОЛОГІЧНА ТОКСИКОЛОГІЇ, ЇХ РОЗВИТОК ТА ЗАВДАННЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Інститут екогігієни і токсикології ім. Л.І. Медведя

Згідно з різними джерелами інформації термін "загальна токсикологія" має дуже близьке визначення. Так, у "Великій медичній енциклопедії" [4] токсикологія визначається як наука, що вивчає властивості та механізм дії отруйних та потенційно токсичних речовин, особливості викликаних ними отруєнь та методи їх попереджень і лікування. Б.А. Курляндський та В.А. Філов у монографії [10], загальну токсикологію визначають як науку про закони (закономірності) взаємодії токсичних хімічних речовин (отрут) і живих організмів. Можна погодитись з авторами, що це визначення в повній мірі не відображає предмет токсикології, сукупність її напрямків та завдань, співвідношення з іншими науками. В "Енциклопедичному словнику медичних термінів" [17] загальну токсикологію розглядають як область медицини, що вивчає фізичні, хімічні властивості отрут (шкідливих і отруйних речовин), механізми їх впливу на організм людини та розробляє методи діагностики, лікування та профілактики отруєнь. В "Російсько-українсько-латинському тлумачному словнику гігієнічних термінів" [12] токсикологію відносять до науки, що вивчає шкідливий вплив хімічних сполук на людину, тварин і рослини, які надходять з різних об'єктів навколишнього середовища (виробничого, комунального, побутового, природного тощо). Аналогічне визначення токсикології надається також у підручнику по загальній гігієні за редакцією Є.Г. Гончарука [5].

Отже, загальна токсикологія включає цілий комплекс питань (напрямків), пов'язаних з визначенням взаємодії токсичних речовин з біологічними системами на різноманітних рівнях їх організації (від клітинного до популяційного). На нашу думку, схему основних напрямків розвитку загальної токсикології можна подати в наступному вигляді (рисунок).

З урахування умов (переважно особливостей професійної діяльності), в яких найбільше очевидний вплив того або іншого токсиканта на організм людини, в медичній токсикології інколи виділяють промислову, сільськогосподарську, комунальну токсикологію, токсикологію спеціальних видів діяльності [7].

Профілактична (гігієнічна) токсикологія вивчає токсичні хімічні фактори навколишнього середовища, обгрунтовує розміри допустимого "хімічного навантаження" на людину, розробляє способи медичної профілактики токсичних впливів в реальних умовах життєдіяльності людей [10]. Профілактична токсикологій є одним з важливих напрямків медичної та загальної токсикології, і виникла вона в кінці дев'ятнадцятого — на початку двадцятого століть на межі гігієни та клініки професійних захворювань хімічної етіології. Основним завданням, яке стоїть перед профілактичною токсикологією, є всебічне вивчення впливу хімічних факторів на організм, оцінка при цьому реальної небезпеки та наукове обгрунтування їх мінімально діючих і безпечних рівнів для здоров'я людини [10]. Профілактична (гігієнічна) токсикологія внесла величезний вклад в розробку гігієнічних нормативів вмісту хімічних факторів у повітрі робочої зони, воді, грунті, харчових продуктах та атмосферному повітрі населених місць.

Автори підручника по загальній гігієні [5] під профілактичною токсикологією мають на увазі токсикологію, яка займається запобіганням найближчих і віддалених наслідків впливу хімічних речовин на живі організми взагалі, під гігієнічною — тільки на людину. Таким чином, профілактична (гігієнічна) токсикологія вивчає токсичність нових хімічних речовин, встановлює критерії їх шкідливості, обгрунтовує і розробляє гранично допустимі концентрації токсикантів, нормативні та правові акти, забезпечує збереження життя, здоров'я, професійної працездатності населення в умовах хімічного впливу і здійснює контроль за їх дотриманням.

Новим напрямком сучасної токсикології є екотоксикологія. Термін "екологічна токсикологія" був введений в 1969 р., коли при Міжнародному науковому комітеті щодо проблем навколишнього середовища була організована спеціальна комісія по екологічній токсикології. Судячи з останніх публікацій [2, 7, 13, 16], термінологічне визначення екотоксикології, її мети та завдань у найближчі роки ще триватиме. Так, І. Баришніков (цит. по В.М. Шумейко і співавт. [16]) визначає екологічну токсикологію як "науковий напрям дії екогенних хімічних речовин на живі організми, на популяції організмів та біоценози, що входять до екосистеми". Автори підручника [16] екотоксикологію відносять до науки, яка безпосередньо пов'язана з екологією та токсикологією і відноситься до природознавчих галузей медико-біологічних знань, що грунтується на використанні досягнень сучасних технологічних дисциплін для профілактики та протидії шкідливому впливу.

В 1978 р. було запропоновано визначення екотоксикології в якості "міждисциплінарного наукового напрямку, поєднаного з токсичними ефектами хімічних речовин на живі організми, переважно на популяції організмів та біоценози, що входять до складу екосистем. Вона вивчає джерела надходження шкідливих речовин в навколишнє середовище, їх розповсюдження в цьому середовищі, вплив на живі організми. Людина, безумовно, є найвищим ступенем в ряду біологічних мішеней" [2]. В 1994 р. Форбси [7] дали наступне визначення екотоксикології: "область знань, яка підсумовує екологічні і токсикологічні ефекти хімічних полютантів на популяції і екосистеми, прослідковуючи при цьому долю (міграцію, трансформацію та вилучення) таких полютантів в навколишньому середовищі".

Отже, екотоксикологія, на думку авторів [7], вивчає розвиток несприятливих ефектів, які виявляються при дії хімічних забруднювачів на різноманітні види живих організмів (від мікроорганізмів до людини), зокрема, на рівні популяцій або екосистеми в цілому, а також долю хімічної речовини в системі біогеоценозу.

З даними висловлюваннями можна було б погодитись, якби не згадування, що людина є біологічною мішенню. Тому зазначений вислів потребує коментарів. В одній з останніх публікацій [9] ми вже акцентували увагу на цьому дискусійному питанні. До того ж існує думка [7], щодо використовування терміну "екотоксикологія" тільки при узагальненні знань, що стосуються ефектів несприятливої дії хімічних речовин на екосистеми з вилученням людини. Так, по Уолкеру і співавт. (цит. по [7]), екотоксикологія — учення про шкідливі ефекти хімікатів на екосистеми. Вилучення людини з кола об'єктів, які вивчає екотоксикологія, ще раз підкреслює основну відмінність між екологічною і профілактичною токсикологіями.

Екологічних нормативів вмісту токсикантів в об'єктах довкілля на сьогодні не існує, вони ще не розроблені. В публікаціях останніх років [2, 3, 6, 9, 11, 14] стверджується, що екологічний напрямок тільки розробляє свої концепції та методичні підходи до екологічного нормування, але робить це повільно і в значному відриву від концептуально-методологічного досвіду, накопиченого протягом багатьох років в області гігієнічного нормування. В Україні вперше лише в 2004 р. опублікована "Концепція екологічного нормування допустимого антропогенного навантаження на грунтовий покрив", при підготовці якої були запрошені також провідні науковці Інституту екогігієни і токсикології ім. Л.І. Медведя.

Основою охорони навколишнього середовища та середовища безпосереднього мешкання людини є розробка гігієнічних нормативів. В той же час гігієнічні нормативи, які орієнтовані тільки на людину, не завжди цілковито забезпечують безпеку інших об'єктів живої природи — мікробів, рослин, тварин, популяцій та екосистем в цілому. Так, при тривалій присутності в атмосферному повітрі двоокису сірки в межах гігієнічної ГДК мало місце ушкодження лишайників та хвойних дерев, які більш чутливі до впливу цього газу, ніж людина [15]. При деяких умовах забруднення грунту важкими металами та детергентами може негативно впливати мікробна флора, тоді як вирощена при цьому сільськогосподарська продукція (зерно, овочі тощо) повністю відповідають гігієнічним нормативам та придатні до споживання населенням [8].

При цьому слід підкреслити, що гігієністи давно, ще до виникнення екотоксикології, при розробці гігієнічних нормативів хімічних сполук у грунті використовують такі показники, як самоочисна здатність грунту, фітотоксичність, біологічна активність грунту, міграційні та транслокаційні процеси в об'єктах довкілля. Це вже потім дані показники були віднесені до екотоксикологічних. Тому є всі підстави розроблені гігієністами нормативи хімічних речовин у грунті називати еколого-гігієнічними.

Вперше в гігієнічній науці методологія та принципова схема гігієнічного нормування екзогенних хімічних речовин були запропоновані в 1972 р. на ХVI Всесоюзному з'їзді гігієністів і санітарних лікарів. Зазначені підходи до гігієнічного нормування токсикантів у грунті були викладені гігієністами ще в 70—80-х роках минулого століття в ряді методичних рекомендацій (1976, 1982, 1988 рр.) та монографії Є.Г. Гончарука "Санітарна охорона грунту від забруднення хімічними речовинами" (1977 р.), посібнику Є.Г. Гончарука, Г.І. Сидоренка "Гігієнічне нормування хімічних речовин у грунті" (1986 р.) Але, на жаль, екотоксикологи в своїх працях [2], навіть в перших українських підручниках [16], про це не згадують, а в більшій мірі вирішують не за своїм профілем медичні аспекти профілактичної (гігієнічної) токсикології. Бувають випадки, коли екотоксикологи розробляють токсиколого-гігієнічні паспорти хімічних речовин, тобто дають їх первинну токсиколого-гігієнічну оцінку та виступають експертами нормативно-технічної документації (технічних умов) виробництва хімічної продукції, розробляючи при цьому актуальні питання охорони здоров'я працюючих, населення та середовища життєдіяльності людини. У зв'язку з цим виникає питання, "Як та на яких підставах без медико-профілактичної та лікувальної підготовки можна вирішувати зазначені вище питання." Адже нерідко екотоксикологами працюють фахівці з технічною, агрохімічною, агрономічною та педагогічною освітою.

В деяких монографіях [1] зустрічаються випадки помилкових посилань на джерела інформації. Наприклад, Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця та Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка ніколи не були розробниками методичних підходів щодо визначення норм вмісту токсикантів у грунті.

Вищевикладене ніби дає підставу віднести профілактичну (гігієнічну) токсикологію до екотоксикології. Звичайно, на нашу думку, це було б помилкою.

Отже, слід зазначити, що дві науки — гігієна та екологія в сучасних умовах повинні працювати в одному напрямку на добробут людства, з метою охорони навколишнього середовища та здоров'я населення планети. Взаємозбагачуючись в концептуальному та загальнометодологічному плані шляхом активного наукового співробітництва, обмінюючись всією явною інформацією про вплив конкретних шкідливих факторів на живі системи різного рівня розвитку, гігієна і екологія, в тому числі профілактична (гігієнічна) токсикологія і екотоксикологія, не повинні випускати з виду ні власні об'єкти досліджень, ні специфічні власні методи, ні різні безпосередні завдання пропонованого ними нормування.

Підсумовуючи вищевикладене необхідно підкреслити, що мета та завдання профілактичної (гігієнічної) токсикології чіткі та визначені. Щодо екологічної токсикології, то хотілося б, щоб вона зайняла гідне місце в екології в методологічному напрямку щодо розв'язання актуальних питань охорони довкілля та екологічного нормування токсикантів в об'єктах навколишнього середовища. Слід також зазначити, що екотоксикологія може відіграти плідну роль при проведенні еколого-гігієнічної експертизи щодо можливих наслідків при виникненні непередбачених екстремальних ситуацій хімічного походження. І, безумовно, профілактична та екологічна токсикології повинні йти разом, "в ногу" і надійно відстоювати актуальні питання гігієни та екології навколишнього середовища.

Література
1. Агроекологічний моніторинг та паспортизація сільськогосподарських земель (методично-нормативне забезпечення) / За ред. В.П. Патики, О.Г. Тараріко. —К.: Фітосоціоцентр, 2002. —296 с.
2. Безель В.С. Основы экологической токсикологии. В кн.: Общая токсикология (под ред. Б.А. Курляндского, В.А. Филова). —М.: Медицина, 2002. —С. 545—587.
3. Безель В.С., Кряжимский Ф.В., Семериков Л.Ф., Смирнов Н.Г. Экологическое нормирование антропогенных нагрузок и методология // Экология. —1993. —№1. —С. 36—47.
4. Большая медицинская энциклопедия. —М.: Советская энциклопедия, 1985. —Т. 25. —С. 330—338.
5. Загальна гігієна: пропедевтика гігієни. Підручник (за ред. Є.Г. Гончарука). —К.: Вища школа, 1995. —552 с.
6. Качинський А.В., Наконечний О.Г. Стійкість екосистеми та проблема нормування в екологічній безпеці України. —К.: НІСД, 1996. —58 с.
7. Куценко С.А. Основы токсикологии. —Санкт-Петербург: Фолиант, 2004. —720 с.
8. Мудрый И.В. Эколого-гигиеническая оценка микробиологических процессов в почве при загрязнении анионными детергентами и тяжелыми металлами // Гигиена и санитария. —2002. —№1. —С. 22—25.
9. Мудрий І.В. Профілактична та екологічна токсикології, їх розвиток та завдання на сучасному етапі // Тези доповідей ІІ з'їзду токсикологів України. —К.: МОЗ України, 2004. —С. 60—61.
10. Общая токсикология (под ред. Б.А. Курляндского, В.А. Филова). —М.: Медицина, 2002. —608 с.
11. Проданчук Н.Г., Мудрый И.В. Эколого-гигиенические проблемы охраны окружающей среды и здоровья человека на современном этапе // Довкілля та здоров'я. —2000. —№4. —С. 2—5.
12. Російсько-українсько-латинський тлумачний словник гігієнічних термінів. —К.: МОЗ України, 1992. —81 с.
13. Соколов М.С., Филипчук О.Д., Цаценко Л.В. Биогеоценотические критерии экологического нормирования // Сельскохозяйственная биология. —1998. —№3. —С. 3—24.
14. Ткачев П.Г., Ляпкало А.А., Льгова И.П., Рябчиков В.Н. Об основных этапах развития гигиены и экологии // Гигиена и санитария. —2003. —№2. —С. 6—8.
15. Шандала М.Г., Кондрусев А.И., Беляев Е.Н. и др. Гигиеническое и экологическое нормирование: методические подходы и пути интеграции // Гигиена и санитария. —1992. —№4. —С. 19—24.
16. Шумейко В.М., Глуховський І.В., Овруцький В.М. та ін. Екологічна токсикологія. Підручник для слухачів та студентів системи перепідготовки та підвищення кваліфікації. —К.: Столиця, 1998. —204 с.
17. Энциклопедический словарь медицинских терминов. —М.: Советская энциклопедия, 1982. —295 с.


| Зміст |