ДОСЛІДЖЕННЯ ТОКСИЧНОСТІ НОВОГО ПОХІДНОГО АМІНОАДАМАНТАНУ

Інститут фармакології та токсикології АМН України

В теперішній час розповсюдження резистентних до антимікробних засобів мікроорганізмів є реальною загрозою для здоров'я людини. Захворювання, обумовлені резистентними збудниками, можуть ускладнюватись генералізацією процесу з високою летальністю.

Одним із шляхів подолання резистентності є пошук речовин антимікробного спрямування серед нових хімічних класів та розробка на їх основі засобів для лікування хвороб, обумовлених бактеріями та грибами.

В цьому плані на увагу заслуговують похідні адамантану. Ці речовини виявляють противірусну, антимікробну, імунотропну, психотропну, протипухлинну активність, а також анальгетичну, протисудомну, цитостатичну, курареподібну, детоксикуючу, протиаритмічну дію [1—6]. На основі похідних адамантану розроблені і широко застосовуються в медичній практиці препарати для лікування хвороб вірусної етіології, ЦНС та ін. Це — ремантадин, мемантин, глудантан, адапромін, діадоній, адафеноксат [7]. Разом з тим до теперішнього часу в практичній медицині відсутні засоби, розроблені на основі адамантанвмістних речовин, для лікування хвороб грибкового та бактеріального генезу.

Нашими попередніми дослідженнями була виявлена антимікробна активність у нового похідного аміноадамантану-4-(1-адамантил)-1-(1-амінобутил)бензолу (шифр АМ-166). Сполука пригнічує ріст та розмноження аеробних і анаеробних бактерій, дріжджеподібних та пліснявих грибів, дерматоміцетів [8, 9].

В даній роботі наведені результати дослідження гострої токсичності, цитотоксичності та місцевоподразнюючої дії сполуки АМ-166.

Гостру токсичність (ЛД₅₀) сполуки вивчали на різних видах тварин (білі нелінійні миші, білі щури лінії Вістар) при одноразовому внутрішньоочеревинному та внутрішньошлунковому (на 0,7% м'ясо-пептонному агарі) введенні в діапазонах доз від 50,0 мг/кг до 1500 мг/кг маси тіла за методом [10]. Токсичність речовини оцінювали за показником виживаємості тварин та їх поведінкою. Термін спостереження за тваринами 14 діб. Отримані результати наведені в табл. 1.

Дані табл. 1 свідчать, що ЛД50 сполуки при внутрішньошлунковому введенні для щурів та мишей становить, відповідно, 708,0 та 815,0 мг/кг, тобто речовина відноситься до III класу небезпечності [11]. Згідно класифікації К.К. Сидорова [12], АМ-166 є малотоксичною речовиною для мишей (ЛД₅₀ при внутрішньоочеревинному введенні становить 112,0 мг/кг) та помірнотоксичною для щурів (ЛД₅₀=89,0 мг/кг). При внутрішньошлунковому введенні сполука за рівнем ЛД₅₀ менш токсична, ніж ремантадин та тромантадин [13].

Місцевоподразнююча дія сполуки АМ-166 досліджена при нанесенні на слизові оболонки ока та при нашкірній аплікації [14].

Вивчення подразнюючої дії сполуки на слизові оболонки ока кролів проводили в концентраціях 0,1; 0,25; 0,5 та 1,0%. Стан слизових оболонок очей оцінювали за наступними критеріями: гіперемія кон'юнктиви та роговиці, набряк повік та виділення з ока. Час спостереження 3 доби. Проведені експерименти показали, що сполука АМ-166 при внесенні в око кролів лише в концентрації 0,5—1,0% призводила до незначної гіперемії конўюнктиви та роговиці, набряку повік, появі виділень вологи з очей. Виявлені зміни мали місце на протязі перших 3 год після внесення розчинів в око. Через 24 год такі симптоми зникали.

Місцевоподразнюючу дію сполуки при нашкірній аплікації вивчали на білих мишах, яким на депільовану ділянку шкіри наносили 5% водну суспензію речовини АМ-166, експозиція — 1 год. Через 1 год, на 1-шу, 3-тю та 5-ту добу оцінювали стан шкіри макро- і мікроскопічними методами.

При макроскопічному обстеженні ділянки шкіри, на яку була нанесена речовина, будь-яких змін виявлено не було. Відсутність місцевоподразнюючої дії сполуки АМ-166 була підтверджена результатами морфологічних досліджень шкіри.

Вивчення цитотоксичної дії сполуки АМ-166 проводили на культурі клітин L-929 та Hep-2 за [15]. Діапазон концентрацій речовини складав 10000 мкг/мл — 19,5 мкг/мл. Термін спостереження — 72 год.

Дані табл. 2 свідчать, що похідне аміноадамантану виявляє цитотоксичну дію, починаючи з концентрації 39 мкг/мл.

На протязі всього періоду дослідження збільшення цитотоксичності не спостерігалось, тобто сполука АМ-166 на культурі клітин кумулятивної дії не виявляє.

Токсичність сполуки АМ-166 досліджували також в експериментах in ovo з встановленням мінімальної переносимої концентрації та токсичної дози препарату, яка викликає загибель 50% куриних ембріонів [16]. Окрім цього, визначали наявність пізньої токсичності речовини. Отримані дані (табл. 3) свідчать, що сполука АМ-166 лише в дозі 62,5 мкг/емб. зменшує на 25% кількість вилуплених курчат. Ці результати близькі до таких, що одержані при дослідженні цитотоксичної дії речовини на культурі клітин hep-2.

Таким чином, проведені експерименти довели, що адамантанвмістна сполука за рівнем токсичності при внутрішньошлунковому введенні білим мишам та щурам відноситься до помірно безпечних речовин, а при внутрішньоочеревинному введенні — до помірно- та малотоксичних. Разом з тим, за даними літератури, серед похідних адамантану виявлені сполуки з високою токсичністю (ЛД₉₉ при внутрішньошлунковому введенні мишам — 0,2 мг/кг) [18].

Сполука, що вивчається, в концентраціях більше 0,25% (водні розчини) подразнює очі кролів, не має шкірно-подразнюючої дії та виявляє цитотоксичний ефект при концентрації 39 мкг/мл та вище.

Ці результати свідчать про перспективність створення на основі сполуки АМ-166 препарату з антимікробною дією для системного та місцевого (нашкірного) застосування.

Література
1. Морозов И.С., Иванова И.А., Лукичева Т.А. Актопротекторные и адаптогенные свойства производных адамантана (обзор) // Химико-фармацевтический журнал. —2001. —Т. 35, №5 —С. 3—6.
2. Столяров З.Е., Лященко К.П. Аминопроизводные адамантана и иммунный ответ // Хим-фарм. журнал. —1995. —№8. —С. 9—10.
3. Багрий Е.И. Адамантаны. Получение, свойства, применение. —М.: Наука, 1989. —264 с.
4. Спасов А.А., Хамидова Т.В., Бугаeва Л.И., Морозов И.С. Фармакологические и токсикологические свойства производных адамантана (обзор) // Хим.-фармац. журнал. —2000. —Т. 34, №1. —С. 3—8.
5. Wang J.J., Wang S.S.,Lee C.F., Chung M.A., Chern Y.T. In vitro antitumor and antimicrobial activities of N-subtituents of maleimide by adamantine and diamantine // Chemotherapy. —1997. —V. 43, №3. —Р. 182—189.
6. Wang J.J., Chern Y.T. Biological activities of new poly (N -1-adamantylmaleimide) and poly (N-1-diamantylmaleide) // Journal of Biomaterials Science, Polymer Edition. —1996. —V. 7, №10. —Р. 905—915.
7. Справочник Видаль. Лекарственные препараты в России. —М.: АстраФармСервис, 2001. —С. Б—64, 232-234; З—7-8.
8. Аркадьєв В.Г., Даниленко Г.І., Вринчану Н.О. та ін. Антимікробні властивості нових похідних адамантану та норборнану // II Національний з'їзд Фармакологів України. —Дніпропетровськ, 2001. —С. 8.
9. Врынчану Н.А. Ингибирующее действие нового производного аминоадамантана по отношению к дерматомицетам // Проблеми екології та медицини. —2003. —Т. 7, №1—2. —С. 10—12.
10. Прозоровский В.П., Прозоровская В.Б., Демченко М.П. Экспресс —метод определения средней эффективной дозы и ее ошибки // Фармакология и токсикология. —1978. —№4. —С. 497—503.
11. ГОСТ 12.1.007-76. "Классификация опасности веществ по степени воздействия на организм".
12. Сидоров К.К. О классификации токсичности ядов при парентеральных способах введения // Токсикол. новых промышлен. хим. веществ. —М.: Медицина, 1973. —Вып. 8. —С. 47—51.
13. Peteri, Sterner. —The Merk Index. —N. I. Whitehouse Station, 1996. —N9901. —P. 1664.
14. Руководство по экспериментальному (доклиническому) изучению новых фармакологических веществ. —М., 2000. —С. 25—32.
15. Доклінічні дослідження лікарських засобів. Метод. рекоменд. (за ред. О.В. Стефанова). —Киев: Авіцена, 2001. —С. 371—395.
16. Руководство к практическим занятиям по лабораторной диагностике вирусных инфекций (под ред. В.Н. Гирина). —Киев: Вища школа, 1992. —303 с.
17. Русяев В.А., Вотяков В.И., Федоров А.Н. Сравнительная оценка фармакотерапевтического эффекта соединения Д-84 и ремантадина при экспериментальной гриппозной инфекции белых мышей // Антивирусная активность и механизм действия различных химических соединений (под ред. Р.А. Кукайн). —Рига: Зинатне, 1979. —С. 49—53.
18. Hagen R. —Dent. Med. Wochenschr. —1950. —№75. —S. 183—185.

| Зміст |