|
МЕХАНІЗМИ ІНТОКСИКАЦІЙ УДК 616.15.511/.514:546.4/.5-019 В.І. Швець, к.б.н. ЗМІНИ ТКАНИННОГО ФІБРИНОЛІЗУ ПРИ ХРОНІЧНОМУ КОМБІНОВАНОМУ ОТРУЄННІ БІЛИХ ЩУРІВ ВАЖКИМИ МЕТАЛАМИ У МАЛИХ ДОЗАХБуковинська державна медична академія, м. Чернівці Останнім часом зростає забруднення оточуючого середовища ксенобіотиками, зокрема, важкими металами [11]. Якщо гостре та хронічне отруєння солями кадмію і свинцю добре вивчено, то хронічна комбінована дія на організм важких металів досліджена недостатньо. Водночас відомо, що за умов екологічного навантаження розвивається так званий синдром енергопластичного дефіциту, який характеризується пригніченням процесів репарації тканин організму [12]. Порушення енергопластики клітин залежить від стану внутрішньоорганної мікроциркуляції, яка обумовлена реологічними властивостями крові [1, 4], тісно пов'язаними з системою регуляції агрегатного стану крові і тканинним фібринолізом [5]. Мета нашої роботи — дослідження комбінованого впливу малих доз хлористих сполук кадмію, талію і свинцю на стан плазмового і тканинного фібринолізу. Матеріали та методи дослідження Робота виконана на статевозрілих самцях білих щурів масою тіла 0,14—0,16 кг, які утримувались у стандартних умовах віварію з вільним доступом до води. Усі дослідження виконані відповідно до основних вимог Ванкуверських конференцій (1979, 1994) про біомедичні експерименти. Дослідна група тварин (10 щурів) впродовж 30 діб щоденно внутрішньошлунково отримувала талію xлорид — 0,01 мг/кг, свинцю хлорид — дозі 0,1 мг/кг та кадмію хлорид — дозі 0,005 мг/кг маси тіла. Ці дози важких металів не викликають ушкодження нирок і змін гемостазу у білих щурів [2, 9]. Контрольній групі тварин (5 щурів) внутрішньошлунково вводили відповідні об'єми розчиннику (питна вода). Тварин виводили з експерименту шляхом забору крові з черевної аорти під нембуталовим наркозом (40 мг/кг маси тіла). Наважки внутрішніх органів (головний мозок — грушоподібна доля, серце — верхівка, легені — нижня доля, печінка, селезінка і нирки — кіркова речовина) відразу заморожували в рідкому азоті. Перед початком біохімічних досліджень наважки органів розморожували і гомогенізували в скляному гомогенізаторі при температурі +2—4°С в 2,0 мл боратного буферу (рН 9,0). Фібринолітичну активність цитратної плазми крові і тканин внутрішніх органів визначали за лізисом азофібрину ("Simko Ltd", Україна). Принцип методу полягає в тому, що при інкубації азофібрину зі стандартною кількістю плазміногену в присутності активаторів та інгібіторів фібринолізу, які містяться в плазмі крові або в тканинах, утворюється плазмін, а інтенсивність фібринолізу оцінюється за ступенем забарвлення розчину в лужному середовищі в присутності амінокапронової кислоти (неферментативний фібриноліз) або без неї (сумарна фібринолітична активність). Різниця між ними відповідає інтенсивності ферментативного фібринолізу [8]. Статистичну обробку отриманих даних проводили з визначенням t-критерію Стьюдента за допомогою програми "BioStat" [6]. Результати та їх обговорення Результати дослідження наведені у таблиці. У контрольній серії дослідів максимальну сумарну фібринолітичну активність виявляли тканини легень і печінки, де також спостерігалась найвища інтенсивність ферментативного фібринолізу. Ймовірно, це пов'язано з фізіологічними особливостями зазначених органів, у котрих спостерігається найвищий метаболічний кліренс І фактору згортання крові [1]. Після тридцятиденного введення важких металів у щурів спостерігалось різке пригнічення плазмового фібринолізу: неферментативна фібринолітична активність знижувалась у 2,2 рази, ферментативна — у 2,5 рази, а загальна інтенсивність плазмового фібринолізу — у 2,3 рази. Подібні зміни тканинної фібринолітичної активності відбувались і в головному мозку, де сумарна фібринолітична активність була нижчою за контроль на 27,3%, неферментативний фібриноліз — на 20,4%, ферментативна фібринолітична активність — на 34,4%. У серці пригнічення загальної фібринолітичної активності становило 37,9%, інтенсивність неензиматичного фібринолізу зменшувалась на 36,0%, ферментативний лізис фібрину — на 39,9%. Найбільших змін тканинний фібриноліз зазнавав у легенях: сумарна інтенсивність лізису фібрину знижувалась вдвічі, неферментативна фібринолітична активність зменшувалась на 47,4%, а ферментативний фібриноліз був в 2,2 рази нижчим за контрольні показники. У печінці зменшення сумарної фібринолітичної активності становило 46,2%, інтенсивність неензиматичного лізису фібрину знижувалась на 42,2%, ферментативна фібринолітична активність — на 50,3%. У селезінці також спостерігалось пригнічення тканинного фібринолізу: сумарна фібринолітична активність була меншою за контроль на 31,8%, неферментативний фібриноліз — на 31,1%, ензиматичний лізис фібрину — на 40,1%. У кірковій речовині нирок зменшення загальної інтенсивності лізису фібрину досягало 34,2%, неферментативна фібринолітична активність знижувалась на 30,4%, а інтенсивність ензиматичного розпаду фібрину була майже вдвічі меншою за контрольний рівень. Комбінована дія на організм важких металів, як екопатогенного фактору зовнішнього середовища, привертає все більшу увагу дослідників [3, 10, 13]. Під їх впливом змінюються формені елементи крові за рахунок мембранотоксичної дії важких металів, активність мембранозв'язаних і цітозольних ферментів, відбувається ензиматична перебудова вуглеводного, білкового, ліпідного, кислотно-лужного і водно-сольового обмінів [7, 15]. Серед важких металів за токсичністю одне з перших місць займає кадмій, який здатен пошкоджувати нирки і порушувати регуляцію агрегатного стану крові [10, 13, 16]. У більшості практично здорових працівників, які піддавалися хронічному впливу малих концентрацій свинцю в повітрі робочих приміщень, мали місце зміни в усіх ланках гемостазу з переважанням ознак гіперкоагуляції. Тривале пероральне надходження свинцю в організм собак в дозі 5 мг/кг призводить вже на Таким чином, встановлене нами пригнічення плазмового і тканинного фібринолізу за умов мікстової дії малих доз кадмію хлориду, хлористого свинцю і талію хлориду свідчить про їх несприятливий вплив на фібринолітичну систему, що створює загрозу поглиблення порушень у системі гемостазу. Література |