КОМПЛЕСНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ГОСТРИМИ ОТРУЄННЯМИ З ЗАСТОСУВАННЯМ НОВОГО ЕНТЕРОСОРБЕНТУ СИЛІКС

Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги, токсикологічне реанімаційне відділення

Проблема гострих отруєнь набуває особливої актуальності, внаслідок накопичення в навколишньому середовищі великої кількості різних хімічних препаратів — біля 10 мільйонів найменувань. За даними ВООЗ, в 60-х роках минулого сторіччя в країнах Західної Європи з приводу гострого отруєння госпіталізовувалась, в середньому, 1 людина на 1000 мешканців, в 80—90-х роках — майже в 2 рази більше (для порівняння: хворих з гострим інфарктом міокарду поступає в лікарні 0,8 на 1000 мешканців), а на початку XXI століття — 3—4 людини на 1000 населення. Ці хворі становлять 15—20% всіх осіб, що ургентно поступають на стаціонарне лікування за невідкладними станами.

На даний час біля 500 різноманітних речовин викликають найбільше число гострих отруєнь. Зазвичай вони реєструються як нещасні випадки в побуті (95%), частіше серед мешканців великих міст. Серед госпіталізованих в Київський токсикологічний центр частка хворих з гострими отруєннями різними медикаментами, переважно психотропної дії — 40—60%, етиловим алкоголем та його сурогатами — 8—15%. Летальність при гострих отруєннях складала в останні роки 3—5%, однак вона здебільше залежить від своєчасного надання кваліфікованої медичної допомоги.

Найбільший ефект від лікувальних заходів спостерігається в період токсикогенної стадії гострого отруєння (перші години з моменту отруєння). Всі методи лікування мають своєю метою прискорене виведення токсикантів, а також зниження їх токсичності в період перебування в біосередовищах організму. Одним з таких методів є метод ентеросорбції (ЕС).

Ентеросорбція відноситься до так званих неінвазивних сорбційних методів, тому що не передбачає контакту крові пацієнта з сорбентом. В той же час зв'язування екзо- та ендогенних токсинів в шлунково-кишковому тракті ентеросорбентами — лікувальними препаратами різноманітної структури, відбувається шляхом адсорбції, іонообміну та комплексоутворення. Фізико-хімічні властивості сорбентів та механізми їх взаємодії з речовинами залежать від структури та якості поверхні сорбенту.

Для виконання ентеросорбції частіше використовують внутрішнє введення ентеросорбенів, однак при необхідності вони можуть бути введені через зонд. Для зондового введення найбільш придатні препарати у вигляді суспензії або колоїду, тому що гранульовані сорбенти можуть привести до обтурації зонду. Обидва вказані вище способи введення сорбентів необхідні для виконання так званої гастроінтестінальної сорбції.

Неспецифічні сорбенти в кожному відділку шлунково-кишкового тракту здійснюють сорбцію тих чи інших компонентів — в залежності від складу середовища. Видалення ксенобіотиків, що попали до організму перорально, відбувається в шлунку та початкових відділах кишечнику, де зберігається їх найбільша концентрація. У дванадцятипалій кишці починається сорбція холeстерина, ферментів, в тонкій — продуктів гідролізу, харчових алергенів, в товстій — мікробних клітин та інших речовин. Однак при високій концентрації в біосередовищах організму отрут та їх метаболітів процеси сорбції відбуваються в усіх відділах шлунково-кишкового тракту.

В залежності від конкретних завдань повинні обиратись оптимальна форма та доза сорбенту. Вказаним вище властивостям відповідають сорбенти, що являють собою високодисперсні кремнеземи (ВДК). До цих сорбентів відноситься новий препарат СИЛІКС, розроблений в інституті хімії поверхні НАН України разом з ВНМУ (м. Вінниця) та впроваджений в виробництво Київським підприємством ЗАТ "БІОФАРМА".

СИЛІКС представляє собою пухкий порошок білого кольору без смаку та запаху; практично нерозчинний у воді. Не всмоктується. Хімічно чистий високодисперсний аморфний кремнезем. Один грам препарату має не менше 300 кв.м. активно поглинаючої поверхні. Препарат сприяє транспорту з внутрішнього середовища організму (кров, лімфа, інтерстицій) в шлунково-кишковий тракт за рахунок концентраційних та осмотичних градієнтів різноманітних токсичних продуктів, в тому числі середніх молекул, олігопептидів, амінів та інших речовин з наступним виведенням їх з організму.

Основою біологічної активності СИЛІКСУ є властивості ВДК, що обумовлені хімічною природою його поверхні:
1. Висока гідрофільність поверхні ВДК;
2. Висока білоксорбуюча поверхня;
3. Зв'язування великої кількості мікроорганізмів та мікробних токсинів;
4. Адсорбція низькомолекулярних речовин.

СИЛІКС в шлунково-кишковому тракті не перетравлюється, не всмоктується, не подразнює слизову оболонку. В процесі ентеросорбції він зв'язує не лише ендо- та екзотоксини, що знаходяться в порожнині кишечнику, але і ті, що знаходяться в пристінковому шарі слизу. Ця властивість СИЛІКСУ відрізняє його від інших ентеросорбентів, у тому числі вугільних. Крім того вугільні сорбенти гальмують просування калових мас по кишечнику, що приводить до більш повного всмоктування води та зменшення вологої маси кала, в той час як СИЛІКС, утримуючи воду, сприяє підвищенню вологої маси калу та пасажу вмісту кишечнику.

При лікуванні гострих отруєнь препарат СИЛІКС застосовується в якості складової частини комплексного лікування. Для промивання шлунку зазвичай готують 0,5—1% суспензію СИЛІКСУ в кип'яченій воді з температурою 30—40°С. Суспензію вводять через зонд великого діаметру після отримання "чистих промивних вод" із розрахунку 100—150 мг/кг маси тіла. В подальшому суспензія СИЛІКСУ призначається для прийому внутрішньо, тричі на добу в тих же дозах в залежності від важкості інтоксикації.

На базі Київського токсикологічного центру в Київській міській клінічний лікарні швидкої медичної допомоги з жовтня 2004 р. по квітень 2005 р. проводились клінічні дослідження препарату СИЛІКС. Препарат призначали при проведенні комплексної терапії у хворих з отруєннями різного ступеню важкості:
- гострі отруєння грибами гепато-нефротоксичної дії з клінічними ознаками гастроентериту (нудота, блювання, пронос), гепатопатії (білірубін загальний — 40—100 мкмоль/л, білірубін прямий — 20—60 мкмоль/л, АлАТ — 3,25—3,5 ммоль/ч.л, АсАТ — 2—3 ммоль/ч.л), нефропатії (зниження діурезу до рівня олігоанурії, сечовина — 10—20 ммоль/л, креатинін — 130—300 мкмоль/л), всього спостерігалось 7 хворих в віці від 25 до 63 років;
- гострі отруєння парами лакофарбних матеріалів, мастик-гідроізолянтів з явищами ураження печінки, нирок поєднано або ізольовано (білірубін загальний — 80—150 мкмоль/л, білірубін прямий — 40—78 мкмоль/л, АлАТ — 3—6 ммоль/ч.л, АсАТ — 3—4 ммоль/ч.л), всього спостерігалось 6 хворих в віці від 30 до 50 років;
- алкогольні отруєння важкого ступеню — кома (рівень алкоголю в крові 3—5 г/л); всього спостерігалось 15 пацієнтів у віці від 25 до 60 років;
- отруєння речовинами психотропної дії з клінікою холінолітичного синдрому (явища психомоторного збудження, галюцинаторного синдрому, гіпертермії), таких хворих спостерігалось 22 у віці від 17 до 55 років.

Всього під наглядом було 50 пацієнтів основної групи та 40 пацієнтів контрольної групи з подібними діагнозами та клініко-лабораторними показниками.

Пацієнтам основної групи була застосована наступна схема прийому препарату СИЛІКС: по 4 г тричі на день. Ударна доза, що використовувалась для промивання шлунку, становила 4—5 г. СИЛІКС вводився через зонд при поступленні хворого у відділення з подальшим призначенням внутрішньо. При отруєнні алкоголем та психотропними речовинами призначалась добова доза 9 г (по 3 г тричі на день). З метою запобігання затримки випорожнення та при відсутності діарейного синдрому паралельно призначався сорбіт в середньо терапевтичних дозах.

Отримані результати

1. При гострих отруєннях грибами, лакофарбними матеріалами та мастиками-гідроізолянтами, алкоголем, психотропними речовинами призначення препарату СИЛІКС скорочувало термін основного лікування в 1,3—2 рази. Загальний стан пацієнтів значно поліпшувався уже після разової ударної дози. Лікування продовжувалось протягом 2—7 днів (в залежності від токсичної речовини). У хворих з гепато-нефропатією в біохімічних показниках вже через сім днів лікування відмічалась нормалізація загального білірубіну 15—17 мкмоль/л, АлАТ — 0,6 ммоль/ч.л, АсАТ — 0,45 ммоль/ч.л, сечовини — 6—8 ммоль/л, креатинін — 80—110 мкмоль/л, в той же час в контрольній групі ці показники перевищували норму на сьомий день, а нормалізувались лише на 10—12 добу лікування.

2. Найбільш ефективним для нормалізації загального стану і особливо біохімічних показників у хворих при отруєннях з явищами гепато-нефропатії виявилось застосування СИЛІКСУ у поєднанні з сорбітом.

3. СИЛІКС — ефективний при лікуванні діарейного синдрому. Нормалізація наступала за 1—2 доби, але довготривале використання його у високих дозах супроводжувалося закрепами, що також потребувало призначення сорбіту.

4. Раннє призначення СИЛІКСУ значно знижує прояви інтоксикації при гострих отруєннях

Таким чином, результати ознайомлення з препаратом свідчать, що в комплекс лікування хворих з гострими отруєннями доцільно включати ентеросорбент СИЛІКС, враховуючи його властивості.

Література
1. Лужников Е.А., Остапенко Ю.Н., Суходолова Г.Н. Неотложние состояния при острых отравлениях // М.: Медпрактика, 2001. —219 с.
2. Маркова И.В., Афанасьев В.В. Клиническая токсикология детей и подростков // СПб.: Интермедика, 1998. —С. 83—87.
3. Пентюк О.О., Луцюк М.Б., Бондарчук О.І. Силікс Пам'ятка для гастроентеролога // Київ, 2004. —8 с.
4. Грищенко В.І., Пахольчук Т.Н., Бурий А.А., Яма О.В. // Інфекційні хвороби. —2004. —№3.

| Зміст |