|
ЛІКУВАННЯ ІНТОКСИКАЦІЙ УДК 616-053.2 Б.С. Шейман д.м.н, І.В. Багдасарова, О.І. Осадча к.м.н., В.Г. Семенов СЕЛЕКТИВНІ ДЕТОКСИКАЦІЙНІ ВЛАСТИВОСТІ ЕНТЕРОСОРБЕНТУ ЕНТЕРОСГЕЛЬ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ПОКАЗАНЬ ДО ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯУкраїнська дитяча спеціалізована лікарня "ОХМАДИТ" МОЗ України Токсикоз є важливим фактором впливу на перебіг та кінець багатьох захворювань. В останні роки запропоновано поділяти аутоагресивні речовини (токсини), що накопичуються у крові, за етіопатогенетичними механізмами та розміром молекул на 3 групи: I група — токсини з розмірами молекул <10 нм, які виникають при порушеннях обміну речовин; II група — токсини з розмірами молекул 10—200 нм, продукція яких зумовлена інфекційними процесами; III група — токсини з розмірами >200 нм, що накопичуються в результаті резорбтивних порушень [1—3, 8, 9]. Токсини у крові знаходяться на альбумінах, глобулінах, клітинних мембранах або перебувають у вільно циркулюючому стані. З білками токсини зв'язуються міцними та неміцними зв'язками, від чого залежать шляхи їх елімінації. Через ниркову систему елімінуються, в основному, токсини з молекулами малих розмірів (<10 нм), які неміцно зв'язані з глобулінами та/чи альбумінами або вільно циркулюють у крові. Токсини з молекулами середніх розмірів (10—200 нм), які після біотрансформації у печінці виводяться через гепато-інтестинальну систему, неміцно зв'язані з альбумінами та/чи глобулінами або перебувають у вільному стані. Токсини з молекулами >200 нм, які міцно зв'язані з глобулінами та/чи альбумінами, елімінуються фагоцитами [4—6]. Розподілення токсинів у крові та міцність зв'язків з білковими фракціями мають велике значення для оптимізації детоксикаційної терапії. Серед консервативних методів детоксикаційної терапії найбільш поширеним є метод ентеросорбції, що зумовлено його безпечністю та економічністю. Проте дотепер не визначені селективні детоксикаційні властивості ентеросорбції та показання для її застосування в комплексній терапії дітей з нефрологічними захворюваннями. Мета роботи: за результатами системного аналізу токсикозу у дітей з нефрологічною патологією дослідити селективну детоксикаційну дію ентеросорбенту Ентеросгель та оптимізувати критерії його застосування у комплексній терапії нефрологічних захворювань. Матеріали та методи дослідження Обстежено 50 дітей з токсикозом при нефрологічних захворюваннях (пієлонефрит та гломерулонефрит), які лікувалися у МДКЛ №7 м. Києва. В усіх хворих діагноз був верифікован загальноприйнятими методами. Пацієнтів було розподілено на дві групи: контрольна група — 20 дітей, яким призначалося базисне лікування; основна група — 30 дітей, які окрім базисної терапії отримували ентеросорбент Ентеросгель. Дозування Ентеросгелю проводили відповідно до інструкції з використання. Курс ентеросорбції складав у всіх дітей 10 діб. Контрольна та основна групи були рандомізовані на початку терапії за 47 клінічними та лабораторними ознаками (p>0,05). Результати та їх обговорення У дітей основної групи до та після ентеросорбції досліджували кров. В аналогічні терміни, період захворювання і лікування, досліджували кров у дітей контрольної групи. Отримані результати порівнювали між собою, після чого робили висновки щодо селективної детоксикаційної дії ентеросорбції. Результати дослідження детоксикаційної дії Ентеросгелю до зв'язаних з глобулінами токсинів представлені в табл. 1. Достовірних відмінностей між показниками токсичності глобулін-асоційованих токсинів з молекулами різних розмірів на початку та у кінці лікування в обох групах не виявлено. Відносне зниження токсичності спостерігалося лише у токсинів прямої ушкоджуючої дії з молекулами >200 нм і <10 нм та токсинів опосередкованої ушкоджуючої дії з молекулами >200 нм. Проте відмінності між початковим та кінцевим рівнем токсичності в обох групах були невірогідними. При порівнянні показників двох груп зафіксовано достовірні відмінності рівня токсичності токсинів прямої ушкоджуючої дії з молекулами <10 нм на кінцевому етапі: 20,16±2,09% в основній та 29,01±2,28% у контрольній групі. Результати дослідження детоксикаційної дії Ентеросгелю по відношенню до зв'язаних з альбумінами токсинів представлені в табл. 2. У кожній групі виявлені достовірні відмінності між показниками токсичності альбумін-асоційованих токсинів з молекулами різних розмірів на початку та в кінці лікування. У кінці лікування спостерігалося зниження токсичності речовин прямої ушкоджуючої дії з молекулами 10—200 нм в основній групі з 49,8±2,62% до 39,13±1,97% (p=<0,05). Достовірні відмінності рівня токсичності токсинів прямої ушкоджуючої дії з молекулами 10—200 нм зафіксовано в обох групах на кінцевому етапі: 38,07±4,04% в основній та 28,00±3,42% у контрольній групі. Результати дослідження детоксикаційної дії препарату Ентеросгель щодо вільно циркулюючих токсинів представлені в табл. 3. В обох групах виявлено достовірні відмінності показників токсичності вільно циркулюючих токсинів з молекулами різних розмірів на початку та у кінці лікування. Відмічено зниження токсичності токсинів прямої ушкоджуючої дії з молекулами 10—200 нм та <10 нм в основній групі та токсинів прямої ушкоджуючої дії з молекулами <10 нм в контрольній групі (p=<0,05). Зниження токсичності токсинів опосередкованої ушкоджуючої дії з молекулами <10 нм також відмічено в основній групі (p=<0,05). Зафіксовано достовірні відмінності рівня токсичності токсинів прямої ушкоджуючої дії з молекулами <10 нм у двох групах на кінцевому етапі: 24,11±2,22% в основній та 33,13±3,73% в контрольній групі. Таким чином, отримані результати свідчать про селективну детоксикаційну дію ентеросорбенту Ентеросгель по відношенню до токсинів з молекулами малих (<10 нм) та середніх (10—200 нм) розмірів, які неміцно зв'язані з білками крові або вільно циркулюють. Детоксикаційний ефект Ентеросгелю не залежить від механізму ушкоджуючої дії (прямої або опосередкованої) та білкової фракції (глобуліни чи альбуміни). Ці дані дозволяють оптимізувати показання до призначення Ентеросгелю у дітей з ендотоксикозом при нефрологічних захворюваннях: Література |