|
МЕХАНИЗМЫ ИНТОКСИКАЦИЙ УДК 614.876±615.9:577.158±614.77 ЗАКОНОМІРНОСТІ ВІЛЬНОРАДИКАЛЬНОГО ОКИСЛЕННЯ ТА ЕНЕРГЕТИЧНОГО ОБМІНУ В ЖИТТЄВО ВАЖЛИВИХ ОРГАНАХ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ТВАРИН ПРИ ТРИВАЛІЙ ПОЄДНАНІЙ ДІЇ МАЛИХ ДОЗ ІОНІЗУЮЧОЇ РАДІАЦІЇ ТА ХІМІЧНИХ ЗАБРУДНЮВАЧІВ ГРУНТУ М.М. Коршун, к.м.н., Н.А. Колесова, д.м.н., І.І. Ткаченко, к.м.н., В.І. Литвиненко Національний медичний університет Прогресування техногенної денатурації довкілля в умовах забруднення значних територій радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС зумовлює актуальність вивчення особливостей та механізмів тривалої поєднаної дії іонізуючої радіації з найбільш поширеними хімічними забруднювачами: пестицидами різних хімічних груп, нітратами, важкими металами [12, 15]. Останні, як свідчать дані сучасних епідеміологічних досліджень, є факторами ризику багатьох екологічно залежних мультифакторних хвороб [10,12], загальним неспецифічним молекулярним механізмом дії яких є посилення вільнорадикального окислення ліпідів [2]. На сьогодні існує багато наукових публікацій, присвячених вивченню вільнорадикального окислення при дії на організм лабораторних тварин і людини окремих чинників навколишнього та виробничого середовища. Встановлено, що в процесі біотрансформації ліпотропних ксенобіотиків під дією монооксигеназних ферментів внаслідок декомпозиції оксигенірованого ферокомплекса цитохрому Р-450 посилюється генерація супероксидного аніону, здатного безпосередньо або опосередковано, через утворення інших активних форм кисню, ініціювати перекисне окислення ліпідів (ПОЛ) [6]. Доведено, що активація пероксидації під дією іонізуючого випромінювання пов'язана зі здатністю продуктів радіолізу води в присутності молекулярного кисню утворювати гідропероксидні радикали та супероксидні аніони, які ініціюють вільнорадикальні ланцюгові реакції, в першу чергу, у ліпідвміщуючих структурах [2]. Тобто, дія як хімічних речовин, так й іонізуючої радіації супроводжується підсиленням окислювального метаболізму, збільшенням продукції активних форм кисню, активацією процесів ПОЛ та накопиченням активних продуктів пероксидації. Саме тому є усі підстави очікувати потенціювання зазначених ефектів іонізуючого випромінювання під впливом хімічних чинників довкілля. Але стан окислювального гомеостазу за умов поєднаної дії висвітлений лише в окремих роботах [13, 14], хоча саме такі дослідження є найбільш актуальними для розробки профілактичних заходів на радіаційно забруднених територіях. В зв'язку з цим метою роботи було вивчення в умовах субхронічного радіотоксикологічного експерименту процесів перекисного окислення ліпідів та енергетичного обміну, як провідних неспецифічних механізмів тривалої поєднаної дії іонізуючого випромінювання, пестицидів різних хімічних груп, нітратів, свинцю та кадмію в дозах [3], які дорівнюють реальним навантаженням на населення. Експеримент тривалістю 105 діб проводили на білих аутбредних щурах-самцях з початковою масою 140-160 г, які були поділені на 4 групи по 70 тварин у кожній. Реальні навантаження досліджуваних чинників моделювали на тваринах 2-ої дослідної групи. Вони протягом 84 діб зазнавали впливу хімічних речовин у дозах (Di): ГХЦГ (хлорорганічний пестицид) — 4,58 мг/кг, базудину (фосфорорганічна сполука) — 0,31 мг/кг, атразину (представник сим-триазинів) — 0,12 мг/кг, маврику (синтетичний піретроїд) — 0,13 мг/кг, 2М-4Х (похідне хлорфеноксиоцтової кислоти) — 0,09 мг/кг, нітратів (у вигляді нітрату калію) — 95,6 мг/кг, свинцю (у вигляді ацетату) — 0,11 мг/кг, кадмію (у вигляді хлориду) — 0,07 мг/кг. Тварини 1-ої групи зазнавали впливу на рівні 1/10 Di, тварини 3-ої групи — на рівні 10 Di. Пестициди і солі важких металів надходили в організм експериментальних тварин у вигляді олійних емульсiй з продуктами харчування, нітрати — з питною водою. На 21, 42, 63 та 84-у добу експерименту тварини дослідних груп були піддані гама-опроміненню на установці Iгур-1 (Со60; потужність дози — 0,38 Р/хв) кожний раз у дозах: 1-а група — 0,07 рад, 2-а — 0,7 рад, 3-я — 7 рад. Після припинення впливу тварин дослідних та контрольної груп протягом 21 доби утримували на загальному раціоні вiварію. Утримання та годування лабораторних тварин проводили у відповідності з прийнятими в експериментальній практиці методиками, забій — згідно з вимогами до виведення тварин з експерименту [7]. Вивчення стану ПОЛ та енергетичного обміну в організмі піддослідних тварин проводили в динаміці перед кожним наступним опроміненням та після закінчення відновлювального періоду. Окисно-антиоксидантні процеси оцінювали за рівнем кінцевих продуктів пероксидації у сироватці крові, гомогенатах печінки, селезінки та мозку в тесті з тиобарбітуровою кислотою (ТБК-активних продуктів) [5] і за активністю ферментів антирадикального і антиоксидантного захисту. Активність каталази (КФ 1.11.1.6) у крові визначали манганометричним методом за Бахом і Зубковою, пероксидази (КФ 1.11.1.7) у крові — в реакції окислення індігокарміну [1,8], церулоплазміну (КФ 1.16.3.1) у сироватці крові за методикою Houskin, модифікованою Міттельштедтом [9]. Крім того проводили хемілюмінесцентний аналіз сироватки крові на хемілюмінометрі ХЛМ1Ц-01 [16]. Отримані результати біохімічних досліджень обробляли методами варіаційної статистики з використанням критерія вірогідності Стьюдента. Для проведення патоморфологічних досліджень шматочки печінки безпосередньо після евтаназії фіксували в 10 % нейтральному формаліні, проводили через батарею спиртів висхідних концентрацій, спирт-хлороформ, хлороформ, хлороформ-парафін, парафін і заливали в парафін. Серійні зрізи завтовшки 7 мкм фарбували гематоксиліном і еозином та за ван-Гізоном [4]. Вивчення основних закономірностей процесів оксидоредукції було проведено на кріостатних зрізах печінки завтовшки 10 мкм. Гістохімічними методами виявляли активність сукцинатдегідрогенази (СДГ) (КФ 1.3.99.1) за Нахласом із співавт., малатдегідрогенази (МДГ) (КФ 1.1.1.37), лактатдегідрогенази (ЛДГ) (КФ 1.1.1.27) і цитоплазматичної aльфа-гліцерофосфатдегідрогенази (КФ 1.1.1.8) за Гессом, Скарпеллі та Пірсом; НАД-Н дегідрогенази (КФ 1.6.99.1) і НАДФ-Н дегідрогенази (КФ 1.6.99.3) за Фарбером [11]. До 1-го строку спостереження тварини дослідних груп зазнали лише комбінованої дії досліджуваних хімічних речовин. Це призвело у тварин 1-ї групи до вірогідного (p<0,05) у порівнянні з контролем підвищення рівня ТБК-активних продуктів у сироватці крові, в той час, як рівні кінцевих продуктів пероксидації в тканинах печінки, мозку та селезінки не відрізнялись від показників у контрольній групі (рисунок). Слід зазначити, що у тварин 1-ої групи вірогідно підвищилась активність пероксидази крові та позначилась тенденція (0,05>p<0,1) до підвищення активності каталази, що свідчило про залучення ферментів антиперекисного захисту для підтримання окисно-антиоксидантного гомеостазу. У тварин 2-ї групи достовірно у порівнянні з контролем підвищився рівень ТБК-активних продуктів в тканинах печінки (рисунок), що свідчило про посилення ПОЛ у мембранах її клітин. В той же час рівні кінцевих продуктів пероксидації в тканинах мозку та селезінки не відрізнялись від аналогічних показників у контрольній групі. Певною мірою, печінка реагує першою на пероральне надходження ксенобіотиків, які з кишечнику через систему v.porte потрапляють саме до печінки. Крім того, у тварин 2-ої дослідної групи кінцеві продукти пероксидації надходили у кров, про що свідчив підвищений рівень ТБК-активних продуктів у сироватці. Однак, вірогідних розбіжностей з контролем встановити в цьому випадку не вдалося внаслідок значної індивідуальної варіабельності цього показника за умов комбінованої дії досліджуваних речовин (коефіцієнт варіації становив 45,0 %, в контролі — 8,4 %). Слід зазначити, що у тварин 2-ої групи вірогідно підвищилась активність пероксидази крові, що свідчило про адекватну адаптивну реакцію організму, спрямовану на нейтралізацію гідро- і ліпопероксидів, які утворилися у тканинах під дією досліджуваних факторів. У тварин 3-ї групи, які зазнали впливу хімічних речовин в максимальних дозах, достовірно у порівнянні з контролем підвищились рівні ТБК-активних продуктів у сироватці крові, гомогенатах печінки і мозку (рисунок), тобто відчутно посилились вільнорадикальне окислення у біомембранах тканин та надходження кінцевих продуктів пероксидації у кров. Спостерігалась тенденція до підвищення активності каталази і пероксидази, що свідчило про посилене утворення в тканинах пероксиду водню та гідропероксидів ліпідів, які індукують синтез оксидоредуктаз. Після 20-тиденного комбінованого впливу хімічних чинників у деяких тварин з 1-ої групи в печінці на фоні незначно та помірно виражених білкової та жирової дистрофії гепатоцитів превалювали двоядерні клітини, у інших спостерігалась крайня ступінь жирової великокрапельної дистрофії та руйнування ядерного апарату. Ці структурні зміни розвивались на фоні тенденції до пригнічення активності ферментів дихання (СДГ, МДГ) і термінального окиснення (НАД-Н дегідрогенази) при одночасному достовірному підвищені рівня гліколітичних процесів у гепатоцитах усіх зон печінкових ацинусів. У щурів 2-ої групи були виявлені більш одноманітні структурні зміни в печінці: превалювала жирова дистрофія гепатоцитів різного характеру та ступеню вираженості, аж до тотального ліпідоза. У деяких щурів була дещо підсилена круглоклітинна інфільтрація перипортальної сполучної тканини. Ці зміни поєднувались з більш суттєвими порушеннями енергетичного обміну гепатоцитів: пригніченням дихання і значним посиленням гліколізу. Для щурів 3-ої групи характерним був розвиток різного ступеню білкової зернистої дистрофії гепатоцитів з накопиченням у цитоплазмі великих базофільних гранул. Розвивалась помірна жирова дистрофія. Збільшилась у порівнянні з іншими групами кількість без'ядерних гепатоцитів. Були більше вираженими клітинні реакції як у середині печінкових ацинусів, так і в перипортальній сполучній тканині. Поглибилось пригнічення процесів дихання при значному підсиленні гліколізу. Таким чином, комбінована дія на організм теплокровних тварин досліджуваних хімічних чинників спричиняла залежну від дози активацію ПОЛ, що проявлялось накопиченням ТБК-активних продуктів у сироватці крові, тканинах печінки та мозку і стимулювало реактивне підвищення активності оксидоредуктаз (каталази і пероксидази) крові; призводила до розвитку у печінці різних за ступенем вираженості та поширеності дистрофічних та деструктивних процесів на фоні зниження енергетичного забезпечення, що проявлялось пригніченням активності ферментів дихання при одночасному підсиленні гліколізу. При цьому чітко простежувалась пряма залежність ступеню змін енергетичного обміну і структури печінки від рівнів впливу комплексу хімічних речовин у досліджуваному діапазоні доз. У 2-ий строк спостереженя (тобто після 6-ти тижнів комбінованого впливу досліджуваних ксенобіотиків та одноразового гама-опромінення) у тварин 3-ої групи активність каталази і пероксидази крові залишалася високою, вірогідно перевищуючи аналогічний показник у контролі (рисунок). У той же час зменшилась активність церулоплазміну у сироватці крові (p<0,05), а рівень ТБК-активних продуктів у біосубстратах не відрізнявся від контролю. Вірогідне зниження активності церулоплазміну і відсутність змін рівню кінцевих продуктів ПОЛ у цей строк спостереженя було характерним також для тварин 1-ої і 2-ої груп. Таким чином, після 6 тижнів експерименту за умов поєднаної дії іонізуючого випромінювання та хімічних чинників в організмі тварин до пригнічення ПОЛ, крім оксидоредуктаз, підключався церулоплазмін, який, за даними літератури [2], є потужним антиокислювальним ферментом. Внаслідок напруження адаптивних процесів, рівень ТБК-активних речовин в біосубстратах тварин дослідних груп не відрізнявся від контролю. В цій ситуації зниження концентрації церулоплазміну у сироватці крові тварин дослідних груп свідчило про прогресування патологічних змін та зменшення радіорезистентності організму. У більш пізні строки спостереження (3-ій і 4-ий) у тварин дослідних груп зберігались ознаки напруження окисно-відновлювальних процесів, про що свідчили, в першу чергу, результати хемілюмінесцентного аналізу сироватки крові (табл.). Так, у тварин 1-ої групи через 9 тижнів від початку експерименту спостерігали збільшення вмісту у сироватці крові гідропероксидів ліпідів, накопичення продуктів вільнорадикальних реакцій, зниження резистентності ліпідів плазми крові до переокислення. При цьому забезпеченість організму щурів ендогеними антиоксидантами була значно (на 78,2 %) зменшеною. У тварин 3-ї групи спостерігали тенденцію до збільшення інтенсивності перебігу ПОЛ, прискорення окислення ліпідів, накопичення продуктів вільнорадикальних реакцій у плазмі крові і зменшення резистентності її ліпідів до переокислення. Забезпеченість організму щурів антиоксидантами була достовірно зниженою (на 74,7 %) у порівнянні з контролем. Через 12 тижнів після початку експерименту у тварин усіх дослідних груп виявлялось суттєве посилення рівню спонтанної хемілюмінесценції (СХЛ) плазми крові. При індукції процесу ПОЛ іонами заліза тільки у тварин 1-ої групи зареєстровано накопичення у плазмі крові гідропероксидів ліпідів (вірогідне у порівнянні з контролем збільшення на 19,2 %). Відсутність змін показників індукованої хемілюмінесценції при середньому та максимальному рівнях впливу (у тварин 2-ої і 3-ої груп) поряд із значною активацією процесів пероксидації при меншому рівні (1-а група) може бути пов'язана із виснаженням субстратного забезпечення перекисного окислення, яке супроводжується глибокою деструкцією клітинних мембран. Патоморфологічні та гістохімічні дослідження свідчили, що у 2-ий — 3-ій строки спостереження поєднана дія хімічних чинників з гама-опроміненням в усіх досліджуваних дозах призводила до посилення структурних та метаболічних змін в печінці, які, особливо при низьких рівнях впливу, характеризувались значною гетерогенністю, зумовленою, напевно, варіабельністю індивідуальних реакцій. Лише у 4-й строк спостереження в групах тварин, які зазнали поєднаної дії досліджуваних чинників в середніх та максимальних дозах, склалась більш цілісна однорідна картина. В цей час в печінці щурів 1-ої групи зберігалась значна гетерогенність змін: у окремих тварин спостерігали різні ступені білкової зернистої та жирової дистрофії гепатоцитів. Одночасно у всіх щурів була виявлена круглоклітинна (лімфоплазмоклітинна і частково макрофагальна) інфільтрація портальних трактів різного ступеню. Характерна також вогнищева внутрішньоацинусова лімфо-плазмоцитарна інфільтрація. Інколи спостерігали помірний фіброз стінок центральних вен з руйнуванням у деяких тварин гепатоцитів внутрішньої прикордонної пластинки та її круглоклітинну інфільтрацію. У щурів 2-ої групи розвивались подібні патоморфологічні зміни, які посилювались більш вираженими дистрофічними процесами в гепатоцитах. У тварин 3-ої групи були більш вираженими дистрофічні та некробіотичні зміни гепатоцитів, переважно локального характеру; спостерігали більше без'ядерних клітин і моноцелюлярних некрозів. В поодиноких полях зору зустрічали ділянки зі стертою балочною структурою. У всіх щурів цієї групи були значно менше вираженими клітинні реакції. У деяких тварин простежували тенденцію до посилення фіброзу та склерозу перипортальної сполучної тканини. Зазначені структурні зміни печінки розвивались на фоні прогресування енергетичних зрушень, які також відрізнялись значно меншою індивідуальною варіабельністю у 2-ій та 3-ій групах. Крім того у 4-ий строк спостереження майже зникали суттєві розбіжності між наслідками дії різних доз досліджуваних чинників. В цілому ферменти дихання виявлялися значно меншою кількістю збільшених, інколи об'єднаних у конгломерати, зерен диформазану. Характерним був перерозподіл у цитоплазмі зерен кінцевого продукту реакції: вони локалізувались або дифузно, або у перинуклеарній зоні, або концентрувались в тому чи іншому полюсі цитоплазми, чим створювали вкрай гетерогенну картину. Активність гліколітичних ферментів (ЛДГ і цитоплазматичної aльфа-гліцерофосфатдегідрогенази) в цілому залишалась достатньо високою, але при цьому була нижче, ніж у щурів, підданих комбінованому впливу лише хімічних чинників на протязі перших 3-х тижнів експерименту. Через 3 тижні після припинення впливу факторів (5-ий термін спостереження) в усіх дослідних групах зберігалися ознаки порушення окисно-антиоксидантного гомеостазу. Так, вірогідно нижчою у порівнянні з контролем була активність каталази крові. Звертало на себе увагу достовірне зниження вмісту ТБК-активних продуктів в гомогенатах селезінки і мозку тварин 3-ої групи, тенденція до зниження цих показників у 2-ій групі та вірогідне підвищення рівня ТБК-активних продуктів у гомогенатах печінки при мінімальному рівні впливу. У тварин усіх дослідних груп був різко підвищеним рівень СХЛ плазми крові. При цьому простежувалась чітка пряма залежність "доза-ефект". Також прямопропорційно дозам був підвищений вміст у плазмі крові гідропероксидів ліпідів, який у 3-ій групі достовірно відрізнявся від контролю. Спостерігалось значне накопичення в плазмі крові перекисних продуктів вільнорадикальних реакцій. Метаболічні та структурні зміни в печінці були аналогічні тим, що реєстрували в 4-ий строк спостереження. Припинення поєднаної дії досліджуваного комплексу чинників протягом 3 тижнів майже не відобразилось на структурі та енергетичних процесах в печінці, тобто відновлення не спостерігали. Навпаки, якщо на початку експерименту пригнічення ферментів дихання супроводжувалось реактивним підвищенням гліколітичних процесів, то наприкінці активність ензимів гліколізу також зменшувалась. Комплексна оцінка показників, що характеризували окисно-антиоксидантні процеси, свідчила, що найбільш суттєві відхилення від контролю були зареєстровані у 1-ий термін спостереження, тобто під впливом комбінованої дії лише хімічних чинників. Тритижневий комбінований вплив ксенобіотиків викликав активацію окислювальних процесів, яка посилювалась з підвищенням доз токсикантів. У відповідь на це залучались захисні механізми нейтралізації продуктів пероксидації — підвищувалась активність оксидоредуктаз, що дозволило в подальшому (у 2-ий строк), не зважаючи на додаткове радіаційне навантаження, загальмувати процес накопичення кінцевих продуктів ПОЛ у біосубстратах, і призвело майже до відсутності вірогідних розбіжностей відносно контролю. Але в подальшому, особливо наприкінці експерименту (в 4-ий і 5-ий строки), навіть не зважаючи на припинення дії комплексу чинників, стан тварин дослідних груп значно відрізнявся від контролю, що, більш за все, зумовлено виснаженням антиоксидантних систем. На підставі результатів кореляційно-регресійного аналізу підтверджено, що ступінь впливу комплексу досліджуваних чинників на показники окисно-анти-оксидантного гомеостазу залежав від рівня і тривалості поєднаної дії. Найбільш суттєво рівень і термін дії впливали на активність каталази (коефіцієнт множинної кореляції R=0,80), пероксидази (R=0,81) у крові, а також на рівень ТБК-залежних продуктів у гомогенатах селезінки (R=0,78) і печінки (R=0,74), значно менше — на рівень кінцевих продуктів ПОЛ у гомогенатах мозку (R=0,68) і крові (R=0,49). До того ж активність ферментів-антиоксидантів і рівень ТБК-активних продуктів значно сильніше залежали від тривалості, ніж від рівня поєднаної дії. Так, якщо термін дії суттєво впливав (коефіцієнт детермінації перевищує 15 %) майже на усі вивчені показники за винятком активності церулоплазміну, то доза чинила сильний вплив тільки на активність каталази і рівень кінцевих продуктів ПОЛ у гомогенатах печінки і селезінки. Слід відзначити, що в цих випадках встановлений прямий зв'язок середньої сили між рівнем дії і показниками окисно-антиоксидантного стану організму, тобто, чим більше хімічне і радіаційне навантаження, тим більше накопичення кінцевих продуктів пероксидації у біосубстратах і тим вище активність каталази. Аналіз напрямку зв'язку (зворотній) між активністю ферментів-антиоксидантів (каталази, пероксидази, церулоплазміну), з одного боку, та тривалістю поєднаної дії, з іншого, підтверджує висновок про виснаження антиоксидантних систем тварин усіх груп при повторних опроміненнях на фоні хімічного навантаження. Таким чином, поєднана дія хімічних речовин і гама-опромінення призводила до активації вільнорадикального окислення і підсилення ПОЛ у тканинах, що виявлялось накопиченням ТБК-активних продуктів у біосубстратах, а також підтверджувалось аналізом хемолюмінограм сироватки крові. Одночасно залучались захисні механізми нейтралізації продуктів пероксидації, що проявлялось підвищенням активності оксидоредуктаз (каталази і пероксидази) крові та підключенням до інгібірування ПОЛ церулоплазміну. Викликане тривалою поєднаною дією радіації, пестицидів, нітратів, солей свинцю та кадмію виснаження резервних можливостей антиоксидантних систем наприкінці експерименту призводило до прогресування порушень окисно-антиоксидантного гомеостазу, яке не гальмувалось навіть після припинення впливу. Крім того у печінці тварин, підданих поєднаній дії досліджуваних чинників, розвивались різні за ступенем вираженості та поширеності дистрофічні та деструктивні зміни, які охоплювали паренхиму, строму і кровоносні мікросудини, а також, наприкінці експерименту, помірно виражені склеротичні процеси, які мали місце переважно в судинах і периваскулярній сполучній тканині. Структурні зміни розвивались на фоні зниження енергетичного забезпечення, що проявлялось пригніченням активності ферментів дихання при одночасному спочатку підсиленні, а згодом, послабленні гліколітичних процесів. До того ж, незважаючи на значну гетерогенність змін, особливо в проміжні строки спостереження, доволі чітко простежувалась прямопропорційна залежність ступеню змін енергетичного обміну і структури органів від тривалості експозиції, тоді як залежність від рівнів впливу в досліджуваному діапазоні доз з часом зникала, що було особливо відчутно наприкінці експерименту. Співставлення отриманих результатів щодо порушення енергетичного обміну і структури паренхіматозних органів дозволило припустити, що в генезі змін при поєднаній дії іонізуючої радіації та хімічних чинників довкілля суттєве значення має розвиток тканинної та циркуляторної гіпоксії. Висновки 1. Комбінована дія хімічних речовин (пестицидів, нітратів, солей свинцю та кадмію) протягом перших 3 тижнів експерименту спричиняла активацію ПОЛ у біосубстратах і стимульовану завдяки їй мобілізацію ферментних антиоксидантних систем, яка в подальшому, за умов одноразового гама-опромінення, гальмувала вільнорадикальне окислення та накопичення ТБК-активних продуктів у біосубстратах. Тривала поєднана дія зазначених токсикантів та іонізуючого випромінювання з часом призводила до посиленого використання природних антиоксидантів, виснаження їх резервів та суттєвого підсилення процесів пероксидації, ознаки чого зберігались навіть після припинення впливу. 2. Поєднаний вплив досліджуваних чинників в діапазоні доз, що вивчався, призводив до розвитку різних за ступенем вираженості та поширеності дистрофічних та деструктивних процесів у печінці. Структурні зміни розвивались на фоні зниження енергетичного забезпечення, що проявлялось пригніченням активності ферментів дихання при одночасному спочатку підсиленні, а згодом — послабленні гліколітичних процесів. Структурні зміни паренхіматозних органів та метаболічні порушення в печінці характеризувались значною гетерогенністю, особливо при низьких рівнях впливу, що свідчило про значні індивідуальні особливості тварин в реагуванні на поєднану дію чинників. 3. Рівень пероксидації, активність ферментних антиоксидантних систем, ступінь зміни енергетичного обміну та структури печінки залежали, в основному, від тривалості поєднаної дії досліджуваного комплексу чинників та в меншій мірі корелювали з рівнем поєднаного радіаційного і хімічного навантаження у діапазоні доз, що вивчався. Однакова залежність змін енергетичного обміну та окисно-антиоксидантного гомеостазу від тривалості поєднаної дії обумовлена і віддзеркалює щільний взаємозв'язок між зазначеними процесами. 4. Одними з провідних неспецифічних механізмів при тривалій поєднаній дії іонізуючого випромінювання, пестицидів різних хімічних груп, нітратів, свинцю та кадмію в дозах, які відтворюють діапазон реальних навантажень на населення, є активація процесів вільнорадикального окислення, виснаження ферментних антиоксидантних систем та зниження енергетичного забезпечення клітин в зв'язку з розвитком тканинної та циркуляторної гіпоксії, що в комплексі призводить до дистрофічних та деструктивних процесів в паренхіматозних органах. Література |