|
ПРОБЛЕМНЫЕ СТАТЬИ УДК 615.9+615.25+355.588+614.88 ТОКСИЧНІ РЕЧОВИНИ ВІЙСЬКОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ЯК ПРИЧИНА ХІМІЧНИХ КАТАСТРОФ Храпак В.В. д.м.н., Кулик Т.В. Інститут фармакології та токсикології АМН України Зараз у світі накопичені значні запаси токсикантів воєнної хімії (ТВХ). Так, наприклад, за повідомленням Голови комітету з конвенціальних проблем хімічної та біологічної зброї при президенті Росії у семи арсеналах Міністерства оборони Росії зберігається приблизно 40 тис. т бойових отруйних речовин (БОР). Для реалізації проекту закона про знищення хімічної зброї орієнтовно щорічно потрібно 80—115 млрд рублів, а програма знищення розрахована на 14 років [52]. У своїй більшості вказані отрути, крім високої токсичності, у хімічному відношенні є дуже агресивними сполуками. Це обумовлює високий ризик хімічних катастроф. Відомі хімічні катастрофи, викликані токсичними речовинами, відбувалися в різноманітних ситуаціях: в процесі виробництва, перевезень, зберігання, знищення та ін. Нижче ми зупинимося на аналізі таких інцидентів. Так, в ФРН на покинутому складі фірми «Штольценберг» виявлено 500 т фосфорорганічних отруйних речовин табуну та заріну, а також задушливої отруйної речовини фосгену, які зберігались з часів Другої світової війни. Не важко зрозуміти, що будь-яка випадковість в указаних умовах могла викликати хімічну катастрофу [1]. Згідно з даними міністерства армії США, на воєнних складах Пентагону з 1967 по 1980 р.р. було зареєстровано більше тисячі витікань отруйних речовин. Як твердить американський журнал «Інкуаєрі», СРСР використовував хімічну зброю в Афганістані, а тижневик «Тайм аут» повідомляє, що в суворо засекреченому воєнному центрі в Портон Дауні проводяться дослідження нових видів хімічної зброї на військовослужбовцях, зокрема стадію дослідження проходить «газоподібна зброя, яка не має кольору, смаку та запаху». Після таких досліджень люди «втрачали координацію і падали з ніг всього через 5 хв впливу на них цієї отруйної речовини» [2]. Останнє може свідчити, наскільки складною може бути проблема організації рятувальних операцій у випадку катастрофи, викликаної подібними токсичними хімічними речовинами [2]. Як повідомляє журнал «Штерн» (ФРН), в США у штаті Юта під відкритим небом зберігається 4 млн л зарину. На хімічному арсеналі біля м. Денвер (штат Колорадо, США) знаходиться 888 одиниць боєприпасів. Обслуговуючий персонал працює на складі в ізолюючих протихімічних костюмах і приносить з собою кролів як біологічних індикаторів на випадок витікання отрут. Отже очевидно, що в вказаних умовах існує суттєвий ризик хімічної катастрофи [3]. На американській військовій базі, яка розміщена недалеко від м. Річмонд (штат Кентуккі, США), трапилося витікання нервово-паралітичної отруйної речовини «джи-бі». У результаті інциденту зареєстровано випадки загибелі тварин. У підземних сховищах цієї бази зберігається близько140 боєголовок для ракет, споряджених смертельними отруйними речовинами [4]. Масове отруєння населення трапилося у містах Дженін та Наблус на західному березі річки Іордан.У лікарні доставлено понад 600 осіб, 7 потерпілих загинуло, у тому числі двоє дітей, ураження отримали близько 1100 чоловік. Вважають, що причиною отруєння був газ нервово-паралітичної дії [5]. На експериментальній військовій базі Саффілд (провінція Альберта, Канада) протягом 1987 р. трапилися три викиди в атмосферу отруйних речовин: перший раз 1,4 кг табуну, потім стільки ж заріну, і третій раз — 1 кг зоману. Міністр оборони Канади пояснив, що експерименти, які проводяться на цій базі, мають за мету знайти ефективні способи захисту канадських військовослужбовців на випадок військових дій із застосуванням хімічної зброї [6]. Під час ремонту військового корабля «Барбур Каунті» на базі ВМС США «Субік Бей» (Маніла) в результаті витікання отруйної речовини отримали ураження місцеві робітники [7]. На острові Борнхольм у складських бункерах датських ВМС з часів Другої світової війни зберігається німецький іприт, створюючи загрозу для населення. Інколи у неводи місцевих рибалок попадають німецькі хімічні боєприпаси з іпритом, які були затоплені під час Другої світової війни. Командуючий ВМС на о. Борнгольм у розмові, яка опублікована в газеті «Політікен», попередив, що при зберіганні вказаної отруйної речовини можливий інцидент, який може мати для мешканців острова катастрофічні наслідки. В бункері біля Альміннінгена зберігається 1700 кг іприту. Командуючий базою ВМС закликав міністра з питань довкілля відмінити накладену у 1983 р. заборону на затоплення в одній із закритих для рибальства зон Балтійського моря гранат з іпритом, укладених в стальні контейнери [8]. Вважають, що багато років тому на стометровій глибині в територіальних водах Данії гітлерівці затопили близько 50 т боєприпасів, начинених іпритом. Все частіше трапляються випадки, коли в неводи риболовних траулерів попадають порослі водоростями смертоносні улови. Через це необхідними атрибутами риболовства в цьому районі Балтійського моря стали прорезинені штормовки, високі чоботи та рукавиці. Як відомо, під впливом часу та солоної води оболонки боеприпасів робляться тонкими та крихкими. Роз`їдені корозією хімічні боеприпаси навіть з урахуванням максимуму обережності, при підйомі з глибини, як правило стають негерметичними, розсипаються, отже їх неможливо транспортувати. А поки що на острові цілодобово чергуює спеціальна бригада хімічного захисту, яка надає екстренну допомогу рибалкам [9]. Про масштаби затоплення хімічних боєприпасів у колишньому СРСР говорить таке повідомлення. З лютого по травень 1956 р. із станції "Обозерская" Архангельської області в Сєвєродвінськ безперервно йшли ешелони з хімічними боєприпасами. Тут їх вантажили на судна і топили в Білому морі. Роком пізніше залишки боєприпасів із "Обозерскої" топили в районі острова Шпіцберген [41]. В Печенгу в 1960—1961 р.р. хімічні боєприпаси доставлялись не тільки із станцій Лєонідовка з Поволжжя, а також із сховищ Саратовської області. В ешелонах знаходились авіабомби масою 100, 250 та 500 кг виробництва 1938—1939 р.р., споряджені зарином, іпритом, люїзитом. Всього з Печенги було вивезено 183 ешелони хімічних боєприпасів [41]. Як повідомив народний депутат колишнього СРСР А. Виучейський, він був учасником рейсів, коли на мисі Желаніє на глибині 512 м топили снаряди та бомби з отруйними речовинами (іприт, люїзит, зарин, зоман, синильна кислота), в основному німецького виробництва. При вивантаженні силами екіпажу бомб (з хвостовим оперенням), траплялись випадки витікання (розливу) ОР, через що 5 членів команди отримали ураження і були госпіталізовані. Після цього розвантажувальні роботи почали проводити одягнувши протигази. Підкреслюється, що вже тоді спостерігалось витікання ОР через нарізну пробку бомб [42]. На початку травня 1990 р. на "Лєтнєму березі" Двинської затоки Білого моря знайдено велику кількість викинутих штормом загиблих та таких, що гинули, морських зірок, крабів та інших морських тварин. З 10 по 31 травня спостерігалось 3 таких викиди. На береговій смузі довжиною 60 км нарахували близько 6 млн морських зірок, 7,5 тис крабів та 9 тис мідій. Призначена комісія зробила висновок, що причиною цього явища міг бути потужний вплив токсичних речовин, які містять сірчисті чи сіркоорганічні компоненти [43]. Про один спосіб знищення хімічних боєприпасів повідомляє оперуповноважений Особливого відділу УКГБ Ленінградського військового округу А. Курихін. Так, за 40 км від Ленінграду біля села Копор`є на площі 4 км2 зберігались десятки тисяч тон авіабомб з іпритом, зарином, зоманом, фосгеном. Для знищення їх біля села Лопухінка в болотах викопали траншеї, виділили взвод для оточення, потім ставили бомби і розстрілювали. Після закінчення операції вказане місце відгородили щитами з надписами «Стій! Небезпечна зона» [44]. З матеріалів журналу «Природа и человек», підтверджених іншими джерелами, стало відомо про поховання значної кількості БОР у Балтійському морі. За різними оцінками їх маса може досягати 100 000 т [45]. Як повідомив воєнний відділ газети «Правда», на Брянщині біля м. Сєвська знайдені хімічні боєприпаси, залишені тут з часів Другої світової війни німецькими військами. Згідно з даними воєнних хіміків, ці боеприпаси споряджені зоманом та фосгеном [46]. Не виключається застосування БОР терористами. Зокрема, 20 березня 1995 р. внаслідок гострого отруєння нервово-паралітичним газом типу «зарин», 5 контейнерів з яким було виявлено в трьох різних поїздах метро в м. Токіо, шість чоловік загинуло і тисячі отримали ураження. В Японії це вже другий випадок масового отруєння зарином. Перший раз трагедія сталася у червні 1994 року у м. Мацумота. Тоді загинуло 6 чоловік [48]. Відомий російський генерал, видатний вчений і академік А. Кунцевич вважає, що зарин, випущений у токійському метро 20 березня 1995 р., внаслідок чого трапилося масове отруєння пасажирів, з яких 10 загинуло, має японське походження [49]. Відомо, що Ірак у воєнному конфлікті з Іраном в значних масштабах застосовував хімічну зброю [10]. Враховуючи низку проблем, пов`язаних із зберіганням бойових отруйних речовин, адміністрація американського президента Р.Рейгана мала намір приступити до виробництва бінарних зарядів отруйних речовин нервово-паралітичної дії. На відміну від звичайних (унітарних) хімічних боєприпасів, бінарні містять окремо два чи більше малотоксичних вихідних реагентів, які тільки при бойовому застосуванні утворюють високотоксичну отруйну речовину. В процесі розгляду воєнного бюджету США на 1986 р узгоджувальний комітет конгресу рекомендував виділити 155 млн доларів з метою забезпечення початку виробництва у США бінарної хімічної зброї, зокрема хімічної бомби «Біг ай» та 155-міліметрового артилерійського снаряду у бінарному виконанні. Як зазначалось у цій публікації, для того, щоб смертельно уразити людину, у 1914 р. потрібно було витратити 1000 мг іприту, а у шестидесяті роки для цього потрібно отруйної речовини «ві-екс» (фосфорорганічна отрута) у 10 000 раз менще. При цьому підкреслюється, що інша токсична речовина, а саме токсин ботулізму, в цьому відношенні перевершує отруйну речовину «ві-екс» іще в 1000 разів [11]. Вказані відомості переконливо свідчать, що хімічні катастрофи, викликані отрутами воєнної хімії, можуть стати причиною важких медико-біологічних наслідків. Подразнюючі отруйні речовини (поліцейські) знаходять застосування для «залякування та деморалізації беззахисного населення» [12, 15, 19, 21, 38]. Необхідно підкреслити, що ці отрути не є безневинними сполуками і в певних умовах можуть викликати масові ураження, про що свідчить ряд публікацій. Зокрема повідомлялося, що чотирьохмісячний хлопчик перебував у приміщенні, де поліція застосувала сльозоточивий газ CS (ортохлорбензилиден малонодинітрил). Безпосередньо після впливу отрути дитина була госпіталізована з гострими порушеннями дихання, закупоркою дихальних шляхів. Пізніше розвинулась пневмонія. Після інтенсивного лікування дитина була виписана з лікарні лише на 28 день [13]. Внаслідок пожежі на складі воєнного заводу, який виробляв сльозоточивий газ, хмара подразнюючого газу розповсюдилась по долині Кавальєре в провінції л`Акуила (Італія). Місцеві жителі почали відчувати різке подразнення очей та носоглотки [14]. Як повідомила «Санди мейл» із Глазго, у процесі військових маневрів на шотландському військовому полігоні «Баррі Боддон» біля м. Енгус був застосований сльозоточивий газ CS. Громадськість висловила побоювання, що при цьому можуть постраждати жителі села, яке розташоване поблизу полігону [16]. Десятки жителів м. Н`юінгтон (штат Н`ю Гемпшир), розташованого поблизу бази ВПС США «Пиз», отримали серйозні отруєння, деякі з них госпіталізовані у важкому стані. Справа в тому, що з території бази, де проводилося відпрацювання методів ведення хімічної війни в «умовах, наближених до бойових», на місто найшла хмара сльозоточивого газу [17]. У м. Дженні на західному березі р.Іордан понад 300 палестинских дівчат були госпіталізовані, коли для розгону демонстрації поліція застосувала сльозоточивий газ [18]. Біля кабаре "Лароса" у м. Чаттан (Японія) був підірваний боєприпас із сльозоточивим газом Си-эс. Декілька десятків місцевих жителів та відвідувачів кабаре отримали ураження (раптові напади нудоти, різь в очах, кашель, задишка). Ці прояви отруєння спостерігалися протягом 3,5 год [20]. Існують відомості про наявність хімічних боєприпасів із сльозоточивим газом у правопорушників. Таку кримінальну групу було виявлено у м. Донецьку. Нею керував колишній оперуповноважений карного розшуку старший лейтенант В.О.Коновалов. У цієї кримінальної групи були вилучені балончики типу «Черемуха-10», які містили сльозоточивий газ [22]. Відомі випадки крупномасштабного застосування поліцейських газів. Так, внутрішніми військами колишнього СРСР в ніч з 8 на 9 квітня 1989 р. у м. Тбілісі (Грузія) використовувались спеціальні засоби сльозоточивої дії [23]. На питання, скільки осіб звернулось за медичною допомогою у зв`язку з підозрою на отруєння хімічними речовинами, міністр охорони здоров`я Грузії І. Манагарішвілі відповів, що до 16 травня звернулось 4038 осіб, з них госпіталізовано 543. Вказаний діагноз підтвердився приблизно у 500 чоловік. Характерними скаргами потерпілих були головний біль, запаморочення, слабкість, психомоторне збудження, яскравочервоні висипання на шкірі, крововиливи у склеру, розширення зіниць, гіпоксія. Відомо, що застосовувались хлорацетофенон («СN») та ортохлорбензальмалонодинітрил(«СS»). Крім подразнюючо-больової дії, застосування цих отруйних речовин супроводжується екстремальними психологічними та панічними реакціями. Опосередкованим свідченням цього можуть бути таке повідомлення. Відеокамера слідчого грузинської прокуратури запам`ятала майдан біля будинку уряду 9 квітня 1989 р., коли вже розвиднилося. Сходи та площа засіяні загубленим взуттям, дамськими сумочками, видно кров. Гілки кущів місцями вирубані. За свідченням прокурора Грузинської РСР, на майдані залишилося 1000 пар взуття, біля 350 дамських сумочок, дитячий одяг, шкільні підручники, ноти [24]. Міський суд м. Праги позбавив волі на 2,5 роки колишнього першого секретаря пражського міськкому за те, що він 28 жовтня 1988 р. віддав наказ застосувати проти демонстрантів гранати із сльозоточивим газом [38]. Існує думка, що димоутворюючі речовини (так звані нейтральні, криючі дими) у польових умовах не проявляють суттєвої токсичної дії [25]. Вказана думка спростовується даними про хімічну катастрофу, яка трапилася в Єгипті у 1987 р. В результаті загорання димових шашок на військовому складі м. Олександрія було більше 8 год накрито клубами їдкого диму. Цьому сприяли низька хмарність та вітер, який погнав отруйний дим на житлові квартали трьохмільйонного міста. Загинуло 8 та госпіталізовано з отруєннями понад 1.5 потерпілих [26]. Будь-яке застосування токсичних продуктів воєнної хімії несе в собі значний ризик клініко-токсикологічних, санітарно-гігієнічних та екотокси-кологічних наслідків. Так, у 1988 р. Саддам Хусейн використав хімічну зброю у районі, де проживають курди. Після хімічної атаки на вулицях одного з курдських міст залишилось біля 5 тис померлих в конвульсіях чоловіків, жінок та дітей [39]. У 1968 р. нервово-паралітична фосфорорганічна отрута «VX» досліджувалася в польових умовах на полігоні штату Юта (США). З літака було розпилено лише 20 фунтів рідкого «VX», але непрогнозовано змінилися метеоумови і сильний вітер відніс отруйну речовину на 50 миль вбік на пасовища. У результаті загинуло понад 6 тис овець, а фермерам було повернено збитки у розмірі близько 1 млн долларів [39]. Для ліквідації селянського повстання у Тамбовській губернії уряд радянської Росії застосував хімічну зброю, про що свідчить наказ командуючого Тухачевського [40]. Оскільки наведені в цьому документі відомості цікаві не з історичної точки зору, а для аналізу можливих токсикологічних наслідків застосування у лісистій місцевості газоподібних отруйних речовин, наводимо його без скорочень при збереженні правопису. «Приказ Остатки разбитых банд и отдельные бандиты, сбежавшие из деревень, где восстановлена советская власть, собираются в лесах и оттуда производят набеги на мирных жителей. Для немедленной очистки лесов приказываю: Командующий войсками Тухачевский Наведений документ свідчить про чи не единий у історії військової тактики спосіб використання газоподібних отрут воєнної хімії (ОВХЇ) у лісовій місцевості. Медико-біологічні наслідки такого застосування потребують окремого розгляду. До отрут воєнної хімії відносять і фітотоксичні отрути (отрути рослин). Метою бойового використання фітотоксичних отрут є знищення посівів культурних рослин для підриву продовольчої бази супротивника, знищення рослинності та ін. [27]. Одним з представників фітотоксичних отрут є 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота (2, 4-Д) та 2, 4, 5- хлорфеноксиоцтова кислота (2, 4-Т). Але основну небезпеку для людини несуть не ці препарати, а супутні продукти, які утворюються в процесі синтезу фітотоксичних отрут, зокрема, діоксин (2,3,7,8- тетрахлордибензо-пара-діоксин). У 1972 р. на науковому симпозіумі промислових лікарів у Німеччині було повідомлено, що у 1953 р. під час хімічної катастрофи захворіло 55 осіб на важку форму гострого акне. З них у 21 потерпілого виявили резорбтивну дію цієї отрути — ураження печінки, нирок, селезінки, дихальних шляхів, очей, центральної нервової системи. Через 3 р. після інциденту було встановлено, що одним з токсичних компонентів у названій ситуації був 2,3,7,8-тетрахлордибензо-пара-диоксин. Тільки у 1961 р. на місці катастрофи були проведені досліди на тваринах, які показали наявність вказаної отрути у штукатурці [28]. Крупномасштабне застосування американськими військами фітотоксичних отрут типу «ейджент орандж» охопило 43 % від усіх посівних площ та 44 % лісних угідь південного В`єтнамому [29]. За підрахунками, над цією країною разом з «ейджент орандж» було розпилено більше 500 кг діоксину. Повідомлялося, що більше 2 млн жителів цієї країни отримали отруєння, з них 3500 загинуло [30]. Хімікати, до складу яких входив відомий «ейджент орандж», застосовувались і в інших країнах. Так, у Таїланді після праці на цукрових плантаціях, оброблених інсектицидами та пестицидами з вмістом «ейджент орандж» виробництва США, загинуло 10 робітників [31]. У лісах Амазонки в штаті Пара (Бразилія) було оброблено 2,4 тис км2 площі хімікатами, які містили диоксин. Унаслідок цього реєструвалися випадки загибелі дітей та падіж худоби. При цьому картина отруєння не відрізнялася від тієї, яка спостерігалася у В`єтнамі [32]. У Канаді офіційно визнали факт випробовування речовини «ейджент орандж» Пентагоном на території цієї країни [33]. Описані випадки отруєння діоксином у солдат армії США, які мали контакт з «ейджент орандж». У липні 1979 р. виявлені нашкірні висипання у 13 з 74 робітників хімічного заводу у м. Джексоевілл (штат Арканзас, США), обумовлені діоксином [34]. Типова виробнича аварія (хімічна катастрофа) трапилася на хімічному заводі у м. Севезо (північна Італія) у липні 1976 р. У результаті аварії з реактора по виробництву трихлорфенолу в атмосферу був викинутий діоксин. Район ураження був умовно розділений на 3 зони. Зона А — 80,3 га, щільність зараження 580,4 мкг/г; зона В — 269,4 га, щільність зараження 3 мкг/г; зона С — 1430 га, щільність зараження 0.9 мкг/г. Із зони А протягом 19 днів все населення було евакуйоване, із зон В і С були евакуйовані діти та вагітні. У населення всіх зон при подальшому обстеженні було виявлено 187 випадків хлоракне, в тому числі у 164 дітей до 14 років. Перші 50 випадків захворювання, в тому числі у 34 дітей, виявлено у вересні-грудні 1976 р., решта 137 потерпілих, з них 130 дітей, зареєстровані у лютому-квітні 1977 р. У 1977 р зареєстровано 38 випадків уроджених дефектів розвитку. Вказаний рівень захворюваності був вищим, ніж у минулі роки, і нижчим, ніж очікувана величина для населення в цілому [35]. Отже ми розглянули ряд хімічних інцидентів, спричинених отрутами воєнної хімії, які виникли в ситуаціях, не пов`язаних з воєнними діями, за винятком фітотоксичних отрут. Природно, що до цього часу не виключений ризик ураження цивільного населення при бойовому застосуванні отрут воєнної хімії. Для того, щоб уявити можливі масштаби та наслідки такої хімічної катастрофи, можна навести такі цифри. Згідно з заявою МЗС колишнього СРСР, запаси бойових отруйних речовин в СРСР не перевищують 50 тис т. За оцінками радянських експертів, це приблизно відповідає запасам хімічної зброї США [36]. Мабуть, приблизно 100 тис. т отруйних речовин знаходиться в арсеналах інших країн. Отже у всьому світі запаси отруйних речовин дорівнюють близько 200 тис. т. У сільському господарстві використовується більше 220 фосфорорганічних сполук. За масштабами використання ще недавно вони виходили на перше місце серед усіх пестицидів. Їх світове виробництво досягало майже 200 тис. т на рік [37]. Але ці сполуки приблизно в 100 раз менш токсичні, порівняно з отруйними речовинами. Не дивлячись на це, реальна небезпека виникнення хімічних катастроф, пов`язаних з цими токсикантами, значна. Аналіз літератури свідчить, що інциденти, викликані токсичними продуктами воєнної хімії, відбувалися, як правило, в ситуаціях, які можна вважати типовими (табл. 1). Це розгерметизація цистерн та оболонок боєприпасів, пожежа з наступним пошкодженням резервуарів чи оболонок боеприпасів, диверсія, порушення технологій використання та ін. Для деяких класів вказаних токсикантів окремі типові ситуації не характерні, що пояснюється умовами зберігання та їх фізико-хімічними властивостями. Зокрема, стосовно подразнюючо-больових, психохімічних, диверсійних отрут це пояснюється їх низькою леткістю та кількістю речовин, що зберігаються в одиниці виробу (боєприпасу). Необхідно підкреслити фатальну роль пожежі у спричиненні хімічного інциденту чи хімічної катастрофи, оскільки при цьому у довкілля можуть попадати значні кількості нелетких рідин та твердих токсичних речовин. Формування хімічної катастрофи — складний процес, який обумовлюється безліччю факторів, більшість з яких у цьому повідомленні розглянути немає можливості. Серед вказаних чинників особливого значення набувають фізико-хімічні (леткість чи тиск пари, розчинність у воді) та біологічні (токсичність) властивості катастрофальної отрути. Варто підкреслити, що ці фактори обумовлюють самовільне формування хімічної катастрофи під дією інших природних факторів довкілля. Ці властивості токсикантів воєнної хімії, які обумовлюють їх небезпечність як катастрофальних отрут, наведені у табл.2. В умовах хімічних катастроф надходження токсичних речовин в організм людини відбувається не безпосередньо, а через відповідні перенощики, якими бувають переважно повітря, вода, продовольство чи грунт. Значення вказаних об`єктів довкілля у доставці токсиканта до людини для різних класів токсикантів суттєво варіює (табл.3). Так, оскільки переважна кількість представників подразнюючо-больових ОР нерозчинні або малорозчинні у воді, ймовірність їх попадання в організм людини з водою незначна. Забруднені ними харчові продукти стають непридатними для вживання за органолептичними показниками. Проникнення в організм цих токсикантів через грунт також мало ймовірне, оскільки їх шкірно-резорбтивна активність незначна. Сорбція ОР задушливої дії водою, харчовими продуктами та грунтом суттєвого токсикологічного значення не має. ОР шкірно-резорбтивної дії леткі, достатньо розчинні і стійкі у воді, довго зберігаються у грунті, досить інтенсивно сорбуються харчовими продуктами, що обумовлює небезпеку їх перенесення до людини через ці об`єкти. ОР загальнотоксичної дії за фізико-хімічними властивостями поділяються на 2 групи: а) газоподібні; б) рідини та солі. Перша підгрупа за своїми шляхами перенесення до людини подібна до ОР подразливо-больової та задушливої дії, у другої групи шляхами перенесенння можуть бути вода та продовольство. Фосфорорганічні ОР характеризуються високою токсичністю, достатньою леткістю, розчинністю у воді. Цим токсикантам притаманна також здатність сорбуватися харчовими продуктами. Вказані властивості поєднуються з їх високою гідролітичною стійкістю. Це обумовлює високу токсикологічну небезпеку чотирьох шляхів перенесення токсиканта до людини. Для психохімічних ОР головні шляхи перенесення - повітря, вода та харчові продукти. Фітотоксичні речовини можуть потрапляти до організму всіма вказаними шляхами. Найбільш ймовірними шляхами перенесення диверсійних токсичних речовин можуть бути вода та продовольство, хоча не виключений і повітряний шлях. Для планування заходів по захисту населення від токсичних речовин у екстремальних умовах важливе значення має врахування медико-тактичних характеристик хімічних катастроф, викликаних різними класами продуктів воєнної хімії (табл. 4). Так, для подразнюючо-больових ОР характерна відсутність прихованого періоду, швидка динаміка формування інциденту, наявність задовільної можливості розпізнавання природи отрути, але при певних труднощах лабораторного підтвердження. Для усунення чи зменшення подразнюючо-больового синдрому створені відповідні антидоти. Для різних предствників ОР задушливої дії притаманний прихований період, який варіює в межах від 1 до 8 год; відповідно динаміка інциденту, спричиненого ними, розтягнута у часі; умови розпізнавання інциденту задовільні; високоефективні антидоти для вказаних отрут ще не розроблені. Для шкірно-наривних ОР з груп галогенованих тіоефірів, галогенованих третинних аліфатичних алканів, галогенованих оксимів притаманний прихований період від 1 до 8 год та повільна динаміка формування інциденту. В клінічній картині ураження шкіри галогенованими аліфатичними арсинами, на відміну від попередньої групи, прихований період відсутній. При цьому динаміка формування інциденту прискорена, умови розпізнавання природи токсиканта задовільні. Для галогенованих аліфатичних арсинів розроблені ефективні антидоти (унітіол, БАЛ). Для токсикантів інших хімічних класів такі ефективні антидоти не створені. Для ОР загальнотоксичної дії властивий короткий прихований період (в залежності від концентрації чи дози від секунд до хвилин) та стрімка динаміка формування інциденту. Як правило, умови розпізнавання природи інциденту при масових отруєннях цими отрутами задовільні. Для цього класу отрут розроблені ефективні антидоти та засоби патогенетичної терапії. При ураженні фосфорорганічними ОР прихований період вимірюється хвилинами чи десятками хвилин (в залежності від дози чи концентрації отрути). Динаміка формування інциденту швидкоплинна. Умови розпізнавання природи масових отруєнь можуть бути утрудненими, оскільки існують отрути інших класів, яким притаманний судорожний синдром. Розроблені ефективні схеми та способи фармакологічної профілактики та лікування гострих отруєнь цими отрутами, зокрема профілактичні, лікувально- профілактичні та лікувальні антидоти. При отруєнні психохімічними ОР спостерігається прихований період від десятків хвилин до декількох годин; при цьому динаміка формування інциденту уповільнена; при встановленні природи захворювання з психотичною симптоматикою можуть виникнути значні труднощі; розроблені способи фармакологічної корекції психотичних синдромів, викликаних цими отрутами. Прихований період та динаміка формування інциденту при отруєнні фітотоксичними отрутами розтягнуті у часі, при розпізнаванні природи токсичної речовини можуть виникнути значні труднощі, ефективні антидоти для лікування гострих отруєнь не розроблені. Одними з основних медико-тактичних показників можливих хімічних (токсикологічних) катастроф є кількість уражених та характер ураження, швидкість розвитку незворотних змін в організмі та наявність антидотів. За цими показниками різні класи продуктів воєнної хімії суттєво відрізняються. Це, в свою чергу, буде відбиватися на плануванні та характер заходів по ліквідації медичних наслідків хімічної катастрофи, викликаних різними представниками цих токсикантів. Так, для подразнюючо-больових ОР кількість уражених, як правило, становить десятки-сотні, а ураження проявляються гострим подразненням слизових оболонок очей та верхніх і нижніх дихальних шляхів (табл.5). При цьому розвиток патологічного процесу відбувається за короткий проміжок часу. У структурі втрат, як правило, кількість смертельних уражень невелика. При цьому характерним синромом ураження буде пульмо-кардіальний шок. В основі антидотів проти цих отрутів лежать леткі анестетики. Ефективність їх обмежена. Характерним прикладом хімічної катастрофи, викликаної цим ОР, може служити інцидент у Тбілісі [24]. ОР задушливої дії можуть бути причиною крупномасштабної катастрофи з кількістю уражених від сотень до сотень тисяч. Синдромами ураження будуть гострий токсичний набряк легень, токсична пневмонія, токсико-пульмональний шок, гострий кон'юнктивіт. В структурі втрат значний відсоток будуть складати середні, важкі та смертельні ураження. В залежності від особливостей того чи іншого токсиканта швидкість розвитку патологічних змін в організмі може коливатися від десятків секунд до декількох годин (фосген, дифосген). Ефективні антидоти проти цих отрут до цього часу не розроблені, разом з тим певний ефект дають леткі анестетики, спирт етиловий, нестероїдні протизапальні засоби, діуретики, кортикостероїди, антибіотики. Наочною ілюстрацією хімічної катастрофи, викликаної цими токсикантами, може бути трагедія у м. Бхопал. В табл. 6 наведені деякі цифрові дані, які характеризують цю хімічну катастрофу. Шкірно-наривні ОР можуть викликати катастрофу із втратами в межах від сотень до тисяч потерпілих (табл.5). Характер ураження, викликаний цими токсикантами, характеризується загальнорезорбтивною дією та глибоким дерматозом при нашкірній аплікації отрути, псевдомембранозним запаленням верхніх дихальних шляхів, бронхопневмонією при інгаляційному проникненні, панофтальмітом при перокулярній аплікації, гострим гастроентеритом при ентеральному надходженні. Швидкість розвитку патологічного процесу в залежності від хімічної будови отрут цього класу варіює. Так, для галогенованих тіоефірів притаманний досить тривалий прихований період, який вимірюється годинами. Галогеновані третинні аліфатичні аміни, інші n-алкіл-n,n-бис-(2-хлоретил)-аміни, галогеновані аліфатичні арсини мають значно коротший прихований період. Для галогенованих тіоефірів, галогенованих третинних аліфатичних амінів, інших n-алкіл-n,n-бис-(2-хлоретил)-амінів антидоти не розроблені, а існуючі методи лікування мало ефективні. Проти галогенованих аліфатичних арсинів існують ефективні антидоти унітіол та БАЛ. Для гострого отруєння ОР загальнотоксичної дії характерний синдром гострої токсичної гіпоксії, яка часто супроводжується судорожним синдромом (табл. 5). Швидкість формування хімічної хвороби при отруєннях ними знаходиться в межах секунд або хвилин в залежності від дози (концентрації) токсиканта. На цей час розроблено ряд ефективних антидотів цих отрут з різними механізмами антидотної дії, зокрема амілнітрит, пропілнітрит, фенотіазинові похідні, натрію тіосульфат, антигіпоксанти, антиоксиданти та інші. Оскільки ці отрути за характером дії є смертельними швидкодіючими агентами, важкою проблемою залишається своєчасне застосувння антидотів. При хімічних катастрофах, викликаних цими отрутами, можна очікувати сотні і тисячі уражених. При хімічних катастрофах, спричинених фосфорорганічними ОР, кількість потерпілих може коливатися від сотень до десятків тисяч. Прихований період при гострих отруєннях цими отрутами знаходиться в межах десятків секунд-хвилин, а провідним синдромом при цьому є судорожний. Проти цих отрут розроблені різноманітні за медико-тактичним призначенням, хімічною будовою, механізмами дії антидоти, зокрема холінолітики, реактиватори холінестерази, протисудорожні засоби та інші. Швидка динаміка формування незворотних змін у отруєному організмі вимагає раннього застосування антидотів, що в реальних умовах здійснити важко. Яскравим прикладом хімічної катастрофи при диверсійному застосуванні отрути цього класу є інцидент у метро м. Токіо [48—50]. Кількість уражених в результаті хімічної катастрофи, викликаної психохімічними ОР шляхом диверсії, може перевищувати сотні-тисячі потерпілих (табл. 5). Різні механізми токсичної дії обумовлюють і відмінності клінічної картини отруєння окремих психохімічних речовин. Зокрема при ураженні диетиламидом лизергінової кислоти (ДЛК) у певній мірі зберігається орієнтація в особистості та мовний контакт, орієнтація у оточуючому середовищі, місці та часі, на висоті інтоксикації спостерігається сноподібний стан або рідше делірій, для розладів сприйняття притаманні ілюзії та галюцинації, які сприймаються як сторонні явища, при цьому наявні психосенсорні порушення, відсутні значні порушення мови, емоційний стан характеризується ейфорією,депресією, пустотливістю, легкодухістю, при збереженні пам'яті; соматичні та вегетативні порушення характеризуються помірним мідріазом, пітливістю, лакримацією, салівацією, тахікардією та гіпертензією. Для отруєнь атропіноподібними психотоксичними речовинами характерні значне утруднення мовного контакту, порушення орієнтації в особистості, оточуючому середовищі, місці та часі; порушення свідомості проявляєтья делірієм, потім сопором та комою, різко утрудненою та безладною мовою, страхом, тривогою, жахом; для рухової активності притаманна збудженість, для пам'яті — часто повна чи часткова амнезія; для соматичних та вегетативних порушень характерні виражений мідріаз з в'ялою реакцією на світло, сухість слизових оболонок, тахікардія, підвищення сухожильних рефлексів [53]. При цьому інтоксикаційний психоз може супроводжуватися рядом соматичних порушень (гіпертермія, тахікардія, розлад зорового аналізатора, припинення пото- та слиновиділення та ін.). Прихований період при цьому може вимірюватися годинами. Для усунення психотичного синдрому рекомендовані нейролептики, транквілізатори, антидепресанти, психостимулятори та інші фармакологічні засоби [53—56, 58, 60, 78]. Широкомасштабне застосування фітотоксичних ОР у воєнних цілях може супроводжуватися масовим ураженням населення, кількість яких може перевищувати десятки, а то і сотні тисяч. В основі механізму токсичної дії гербіцидів — нітро- та хлорпохідних фенолу лежить стимуляція процесів окислення та пригнічення процесів фосфорилювання, через що посилюється теплопродукція, порушується теплообмін, що може бути причиною теплового удару. При хронічному отруєнні розвивається ураження шлунково-кишкового тракту та печінки [58, 69, 70]. Швидкість формування патологічних процесів при цьому уповільнена і вимірюється днями та тижнями. Для більшості гербіцидів антидоти не розроблені. При гострих отруєннях гербіцидами, в механізмі дії яких є метгемоглобіноутворення, засосовуються метиленовий синій, тіонін чи толуідиновий синій, а також глюкоза, аскорбінова кислота, кровопускання 250—350 мл (якщо не знижений артеріальний тиск) [70]. При інцидентах із застосуванням диверсійних отрут кількість уражених може коливатися у значних межах — від сотень до десятків тисяч, що в значній мірі залежить від своєчасного розпізнавання природи отрути та негайного проведення комплексу запобіжних заходів. Характер ураження обумовлений механізмом токсичної дії того чи іншого токсиканта. Вважається, що токсичність будь-якої фторорганічної сполуки (кислоти, прості та складні ефіри, аміди, галогенангідриди, спирти, альдегіди та інші) визначається здатністю в результаті біохімічних реакцій утворювати фтороцтову кислоту чи фторацетат-йон [71]. Механізм токсичної дії фторидів полягає у гальмуванні багатьох естераз та порушенні процесів гліколітичного фосфорилювання. В організмі фторацетати перетворюються у фторцитрати, які, в свою чергу, пригнічують аконітазу — фермент дихального циклу трикарбонових кислот [71]. Для отруєння фторидами характерні блюваня, пронос, болі в животі, різка слабкість, судоми. Смерть від зупинки дихання та серця. При промиванні шлунку розчином хлористого кальцію утворюється нерозчинний фторид кальцію. Внутрішньовенне введення хлористого кальцію усуває гіпокальціємію, викликану фторидом натрію [70-74]. Екотоксикологічна небезпека хімічних катастроф, викликаних токсикантами воєнної хімії (ТВХ), визначається швидкістю розкладу їх у довкіллі, фізико-хімічними та токсикологічними властивостями кінцевих продуктів трансформації (КПТ), в тому числі можливістю токсичної трансформації (ТТ) [73], термінами існування кінцевих токсичних продуктів(КТП) у довкіллі (табл. 7). Так, швидкість розкладу подразнюючо-больових ОР у довкіллі знаходиться в межах тижня. Втім потрібно зазначити, що кінцеві продукти розкладу ароматичних миш`якорганічних сполук мають залишкову токсичність, а тривалість зараження ними довкілля може вимірюватися місяцями та роками. Це обумовлює певний ризик трансграничного перенесення вказаних сполук водою рік, озер, морів та харчовими продуктами і фуражем, які їх акумулювали. Стійкість ОР задушливої дії коливається в межах від декількох до десятків годин. Продукти трансформації вихідних сполук, які містять фтор, можуть мати залишкову токсичність. Через їх значну стійкість район хімічної катастрофи може стати непридатним для перебування людини (денатурованим). Вивільнена значна кількість газоподібної отрути при несприятливих метеоумовах (помірна швидкість приземного вітру, інверсія) може розповсюджуватися на значні відстані (більше 80 км у глибину) [80, 81]. Глибина розповсюдження газів чи парів отруйних речовин залежить від низки факторів, до яких відносять токсичність та кількість отрути, її агрегатний стан, температуру кипіння, метеофактори (температура повітря, швидкість вітру, вертикальна стійкість приземного шару повітря) та ін. Для уявлення про можливі величини глибин поширення зараженого повітря в уражуючих концентраціях наводимо такі цифри. Так, при швидкості вітру 1 м/с та 10 т хлору чи еквівалентної кількості іншої токсичної речовини глибина можливого зараження може перевищувати 19 км; 50 т — 52 км; 100 т — 81 км; і 500 т — 231 км [78, 81, 82]. Вказані цифри ілюструють міру ризику транскордонного перенесення газо- чи пароподібних токсикантів повітряними потоками при хімічних катастрофах. КТП, які містять фтор, атмосферними осадками або водою для гасіння пожеж, змиваються у водойми і переносяться на значні відстані. Модельним прикладом цього може служити хімічна катастрофа у м. Байа-Маре (Румунія) [63, 66, 79]. Миш`яквмісні шкірно-наривні ОР як катастрофальні отрути несуть в собі значну екотоксикологічну небезпеку за рахунок токсичних кінцевих сполук миш`яку, які можуть заражати довкілля на тривалий термін. Змивання їх у водойми та забруднення ними харчових продуктів і фуражу сприяє транскордонному їх перенесенню. ОР загальнотоксичної дії, вміщуючі миш`як та важкі метали, при розкладі залишають КТП, які на тривалий час (десятки років) денатурують довкілля. При змиванні їх у водойми або накопиченні у харчових продуктах можливе їх трансграничне перенесення. Як відомо, до ТВХ загальнотоксичної дії відносять також ціаністі сполуки, які тривалий час можуть зберігатися у довкіллі, зокрема воді. Коли писалися ці рядки, надійшло повідомлення, що поблизу м. Байа-Маре (Румунія) на золотокопальні прорвало греблю сховища, і від 100 000 до 200 000 тис..л рідких відходів з високим вмістом ціаністих солей потрапили у р. Самош, потім у р. Тиса і р. Дунай. У воді р. Самош концентрація ціанідів перевищувала ГДК у 600 разів, відповідно р. Тиса на території України — 40 разів. Вважають, що через декілька діб отруєна вода р. Дунай досягне Одеської області і буде там протікати протягом 10-ти діб. У річках Самоші, Тисі та Дунаї спостерігалась масова загибель риби та тварин. Вказаний інцидент є яскравим підтвердженням високого ризику трансграничного перенесення токсикантів водним шляхом при хімічних катастрофах. Необхідно підкреслити, що р. Дунай (довжина 2850 км, маса води 6430 м3/с) протікає територією 8-ми держав Европи. Отже твердження, що трансграничне перенесення токсикантів водою при хімічних катастрофах можливе тільки на малих ріках, спростовується вищенаведеним. Розклад (деструкція) фосфорорганічних ОР у природних умовах може продовжуватися протягом місяців. Ці процеси залежать від хімічної будови токсикантів, метеоумов, пори року, кількості осадків та інших чинників. Протягом вказаного періоду довкілля денатурується. Існує суттєвий ризик змивання токсикантів у водойми та накопичення їх у харчових продуктах та фуражі, що обумовлює трансграничне перенесення. Як правило, КТП психохімічних ОР не токсичні. При забрудненні цими токсикантами водойм, харчових продуктів та фуража може відбутися трансграничне перенесення отрут. Процеси обеззараження фітотоксичних ОР у природних умовах можуть тривати місяці і роки, що пояснюється їх хімічною будовою (ароматичні, поліциклічні полігалогеновані сполуки), отже їх висока стійкість та відповідна токсичність обумовлює ризик денатурації довкілля на тривалий час, а змивання їх у водойми та накопичення у продуктах харчування і фуражі уможливлює трансграничне перенесення. Диверсійні отрути можуть зберігатися у довкіллі протягом місяців. При цьому не виключене трансграничне перенесення токсикантів із зараженою водою та харчовими продуктами. Отже, на основі аналізу хімічних катастроф, не пов`язаних з воєнними інцидентами, та токсикологічних і фізико-хімічних властивостей токсикантів воєнної хімії проведена клініко-токсикологічна, соціально-гігієнічна та еко-токсикологічна оцінка можливих інцидентів. Як видно з наведеного, негативні наслідки хімічних катастроф визначаються властивостями токсиканту (токсичність, агрегатний стан, розчинність у воді, гідролітична стійкість, способи проникнення в організм) та природними факторами (швидкість та вертикальна стійкість приземного шару повітря, його температура та вологість, атмосферні опади, наявність відкритих водойм та ін.) та соціальними факторами (дієвість системи захисту населення, готовність рятувальних формувань для роботи в екстремальних умовах, стан фармакологічного захисту населення від токсичних речовин і т.п.). Звичайно, хімічна катастрофа може виникнути при попаданні у довкілля значної («критичної») кількості токсиканта. Цей показник вимагає окремого розгляду. Потрібно підкреслити, що існуючі у світі запаси ТВХ та зареєстровані інциденти з ними не дають підстав для оптимізму. Небезпека трансграничного перенесення ТВХ є переконливим аргументом того, що проблема захисту населення від ТВХ виходить далеко за рамки інтересів окремої держави і стає інтернаціональною. ЛІТЕРАТУРА |