УДК 615.277.3.015.4:[612.014.576.314].07

МЕМБРАННІ МЕХАНІЗМИ ВІДДАЛЕНИХ ЕФЕКТІВ АЛКІЛУЮЧИХ АГЕНТІВ
(огляд)

Л.Б. Бондаренко, д.б.н., В.М. Коваленко, д.б.н.

Інститут фармакології та токсикології АМН України

Біологічну роль мембран важко переоцінити. Вони не лише виконують бар'єрну функцію, відмежовуючи клітини і захищаючи їх від впливу зовнішніх факторів, але й є основними складовими частинами клітинних органел [1, 2].

Порушення структури та функцій біомембран можуть відіграти вирішальну роль у подальшій долі клітини. Зокрема, зміни у складі клітинної мембрани, які обумовлюють порушення адгезивних властивостей, міжклітинних контактів, мікроволокон та мікротрубочок, антигенного спектру, є ключовими етапами перетворення нормальної клітини у пухлинну [3]. Порушення мембран мітохондрій неминуче позначаться на енергетичному обміні клітини та усіх метаболічних перетвореннях, які протікають з використанням енергії [3, 4]. Механізми реалізації ембріотоксичного та гонадотоксичного ефектів різних хімічних речовин безпосередньо пов'язані з лабілізацією мембран лізосом та ендоплазматичного ретикулума, а також зі змінами активності локалізованих там ферментних систем [4]. Канцерогенна та мутагенна дія ряда ксенобіотиків супроводжується системною ензиматичною дезорганізацією найважливіших клітинних органел (ендоплазматичного ретикулуму, мітохондрій, лізосом) печінки, нирок,гонад та лабілізацією їх мембранних структур [4]. Ушкодження структури та порушення функціонування ядерних мембран може призвести до порушень у процесах поділу клітин, передачі та реалізації генетичної інформації [2, 4].

Фосфоліпідам належить провідна роль у формуванні специфічного ліпідного бішару [5].

Кількісний та якісний склад фосфоліпідів суттєво впливає на фізико-хімічні властивості біологічних мембран, їх проникність та лабільність [6]. При цьому змінюється і характер їх функціонування. Зокрема, одним з механізмів порушення енергоутворення в мітохондріях клітин печінки є модифікація фосфоліпідного складу їх мембран [7]. Зміни у складі мембран одного лише лізофосфатидилхоліну здатні модифікувати трансмембранне передавання інформації, процеси обміну білків і нуклеїнових кислот, впливати на хід процесів злиття сперматозоїдів та яйцеклітин [8, 9]. Ряд дослідників висуває для пояснення процесів виникнення злоякісних новоутворень гіпотезу "мембранної аутогібридизації", що принципіально змінює уявлення щодо їх етіопатогенезу та передбачає наявність початкових відхилень у складі і функціонуванні біомембран, як першопричин пухлинного росту [10].

Не менш важлива і присутність холестерину у мембрані [11]. Він суттєво впливає на хід процесів обміну речовин у клітині шляхом регуляції активності мембрано-зв'язаних білків та ступеня проникності мембрани для води, кисню та інших низькомолекулярних сполук [12]. Зміни вмісту даної речовини у ліпідному бішарі можуть позначитись на процесах дихання клітини, синтезу макроергів (зокрема, АТФ) та інтенсивності енергообміну [1, 12, 13].

Виконуючи роль природних кордонів клітин та органел, біомембрани першими підлягають впливу ксенобіотиків різної хімічної природи. Функціонально мембрани — це бар'єри для заряджених часток та молекул з молекулярною масою понад 100–150 Д [1]. Тому чужорідні сполуки, накопичуючись у просторах, відмежованих біомембранами, можуть зумовлювати виникнення концентраційних або електрохімічних градієнтів на межі клітина — позаклітинний простір, мітохондрія — цитоплазма, ядро — цитоплазма і т. ін. У нормі крізь біологічну мембрану відбувається пасивний (без витрачання енергії, відповідно до градієнту) та активний транспорт речовин.

Однак багато ксенобіотиків з високою хімічною активністю здатні викликати порушення цілісності ліпідного бішару, що призводить до масованого проникнення даних сполук в середину клітин та органел. Зокрема, хлоровмісні вуглеводні можуть викликати фрагментацію мембран, входити у середину ліпідного бішару, реагувати із його складовими та впливати на його функцію [1, 3, 14, 15].

Накопичені експериментальні дані [1, 3, 14–16] дозволяють припустити, що первинним ефектом алкілуючих агентів у клітині є ураження біомембран. Ці процеси відбуваються за кількома механізмами.

По-перше, дані сполуки легко взаємодіють з аніонними групами фосфоліпідів та інших ліпідів, що входять до складу ліпідного бішару. Зокрема, циклофосфамід здатен вступати до реакцій з фосфатними, гідроксильними та карбоксильними групами фосфоліпідів, холестерина та його похідних, інших стероїдів і жирних кислот бішару мембран [16]. У даному випадку в результаті внутрімолекулярної циклізації ди-(2- хлоретил) амінних груп утворюється електрофільний етиленіммонієвий цикл з високою реакційною здатністю. Подібний механізм взаємодії з структурними компонентами біомембран властивий і ембіхіну [16].

Наслідком такої взаємодії є лабілізація мембран, що супроводжується вивільненням частини компонентів у позамембранний простір [3, 14, 15]. Порушення нормального рівня однієї із структурних складових ліпідного бішару может призвести до змін вмісту і інших компонентів мембрани. Існує взаємозв'язок між вмістом фосфоліпідів і холестерину [17], а також поліненасичених жирних кислот у мембрані [18]. При цьому зміни рівня поліненасичених жирних кислот здатні позначитись на складі ДНК-ліпідних комплексів S-фази клітинного циклу [18]. Крім того, зміни ліпідного мікрооточення мембрано-зв'язаних ферментативних та рецепторних комплексів можуть призвести до порушень їх конформації та функціонування [13, 19].

Другий можливий механізм ураження біомембран алкілуючими агентами зумовлений тим фактом, що їх висока реакційна здатність дозволяє шляхом безпосередньої взаємодії не тільки з ліпідним, але й з білковим компонентом складних мембрано-зв'язаних рецепторних або ензиматичних систем, викликати роз'єднання даних комплексів та порушувати узгодженість їх взаємодії [20]. Прикладом може слугувати дія похідних азотистого іприту на клітинні системи сигнальної трансдукції [20]. Біфункціональні алкілуючі агенти групи хлоралкіламінів (діхлордіетиламін, діхлордіетилметиламін та метаксилілдіхлордіетиламін) реалізували таким чином свій первинний ефект на рівні клітинних мембран, модифікуючи їх склад і функціонування рецепторних систем, включених до аденилатциклазного та поліфосфоінозитидного каскадів [8, 13]. Алкілуючі агенти здатні блокувати М₁-холіно-, a₁-адрено-, Н₁-гістамінорецептори (що активують поліфосфоінозитидну систему) та М₂-холіно-, a₂-адренорецептори (що інгибують аденилатциклазну систему) [8, 13, 20]. Оскільки сигнали, що регулюють проліферацію клітин, опосередковані поліфосфоінозитидним та аденилатциклазним каскадами, то результатом буде порушення нормального протікання процесів поділу клітин. Крім того, поліфункціональність поліфосфоінозитидної та аденилатциклазної систем зумовлює за даних умов також порушення нормального протікання метаболічних процесів у клітині, ураження структур мітохондрій, ендоплазматичного ретикулуму, лізосом, ядра, зміни проникності біомембран для води, кисню та інших низькомолекулярних метаболітів, порушення біосинтезу АТФ і, таким чином, усіх енергомістких процесів: біосинтезу коферментів, нуклеїнових кислот, білків, механізму поділу клітин [1, 3, 13–15, 19].

Припущення, що ураження біомембран та порушення енергетичного обміну є первинним етапом ефекту алкілуючих агентів у клітині, підтверджується тим фактом, що у клітинах, які зазнали впливу даних речовин, на фоні зупинки клітинного поділу певний час продовжується біосинтез нуклеїнових кислот та білків [16].

Третій можливий механізм ушкоджуючої дії алкілуючих агентів на мембрани передбачає наявність, окрім прямого їх впливу на структурні компоненти біомембран, здатності спричинювати негативний ефект і опосередковано, шляхом генерації вільних радикалів і стимуляції процесів перекисного окислення ліпідів [16]. Наприклад, хоча циклофосфамід є промутагеном алкілуючої дії, однак окислення його цитохромом Р450 до мутагенних метаболітів супроводжується утворенням активних форм кисню. Крім того, відома здатність циклофосфаміду ініціювати процеси перекисного окислення ліпідів in vitro та in vivo [21]. При цьому у механізмі мутагенної дії даного агента поряд з алкілуючим може бути репрезентований і вільнорадикальний компонент. Це припущення знайшло своє підтвердження у дослідах на мишах ліній NZW та C57BZ/6, де цитогенетичний ефект даної сполуки кількісно варіював в залежності від генетично детермінованого про- та антиоксидантного статусу організму та клітин-мішеней (клітин кісткового мозку) [21].

Продукти перекисного окислення ліпідів, що синтезуються у клітині внаслідок впливу алкілуючих агентів, у свою чергу здатні змінювати лабільність та проникність біомембран [22, 23], метаболізм АТФ, викликати порушення електронтранспортних ланцюгів мітохондрій [24, 25], зміни ступеню глікозилювання білків [26], активності ферментів [27]. До наслідків негативного ефекту продуктів перекисного окислення ліпідів слід віднести також інтенсифікацію утворення комплексів білок — ліпід, полімеризації білків, інактивацію каталітичних центрів ферментативних комплексів, що містять сульфгідрильні групи, і, як наслідок, порушення біомембран та запуск процесів цитолізу [28, 29].

Подальшим етапом дії алкілуючих агентів на клітину за даним шляхом є взаємодія продуктів перекисного окислення ліпідів з ДНК із утворенням 1, N 6-етеноаденіна та 3, N 4-етеноцитозина [30], ураження ДНК та порушення нормального ходу процесів поділу клітин [31]. Відмічено наявність чіткої кореляції між накопиченням у клітині продуктів перекисного окислення ліпідів і ушкодженням ядерної ДНК, утворенням її одноланцюгових розривів [32].

Ушкоджуючим ефектом відзначаються не лише продукти окислення фосфоліпідів, але й окислені похідні холестерину [33]. Крім того, відмічено синергізм негативних впливів на клітину даних сполук [34, 35].

Можливий і п'ятий механізм уражуючої дії алкілуючого агента на клітину. Зокрема, ембіхін здатен проникати через біологічні мембрани, утворюючи комплекс із білком — переносником холіна [36]. За таких умов первинний мембраноуражуючий ефект цієї сполуки вже буде спричинено не на рівні плазматичної мембрани, а на рівні мембран мітохондрій, ядра, ендоплазматичного ретикулуму, лізосом. Але і у даному випадку наступна взаємодія ембіхіну з макромолекулами опосередкована первинними змінами біомембран [36]. Це зумовлено, очевидно, специфікою процесів транспорта алкілуючого агента крізь різноманітні мембрани клітини, їх ліпідними та білковими складовими, а також їх фізико-хімічними властивостями.

Первинні зміни біологічних мембран під впливом алкілуючих агентів в залежності від механізму їх виникнення у подальшому приводять до появи віддалених наслідків: реалізації ембріотоксичного, гонадотоксичного, мутагенного ефектів.

Зокрема, експериментальні дані [16, 37] свідчать про те, що зростання рівня холестерину в мембранах клітин аорти супроводжувалось збільшенням проліферативної активності даних клітин та стимуляцією біосинтезу ДНК. Подібний же ефект відмічено і для фосфоліпідного компонента біомембран [1]. Це, очевидно, пов'язане з тим, що швидкий синтез компонентів мембрани є ключовою передумовою для наступного посилення проліферативної активності клітин [1].

З'ясувалось, що зміна фізичних властивостей мембран клітини відіграє важливу роль у процесі її поділу [37, 38]. Підвищення мікров'язкості плазматичних мембран клітин фібробластів та міоцитів внаслідок включення холестерину здатне стимулювати їх поділ. Виявлений також і взаємозв'язок між мікров'язкістю мембран і здатністю пухлинних клітин до перевивання [38]. Експерименти на культурі клітин у нормі і після неопластичної трансформації показали, що збільшення відносного вмісту холестерину у мембранах клітин веде до підвищення їх мікров'язкості, зниженню активності мембранозв'язаних ферментів та посиленню процесів поділу. Зменшення вмісту холестерину супроводжується збільшенням рідинності мембранних структур і підвищенням активності вбудованих до них ферментів. У той же час, зростання рівня холестерина в мембранах трансформованих клітин різко знижувало їх здатність до перевивання [38]. Подібні зміни були відмічені і для ембріональних клітин [39].

Окрім безпосередніх змін структурних компонентів біомембран під впливом алкілуючих агентів, для реалізації їх ембріотоксичного, гонадотоксичного, мутагенного ефектів не менше значення мають і продукти перекисного окислення ліпідів, чий інтенсивний синтез вони стимулюють [16].

Численні дослідження підтвердили, що порушення структури ДНК можуть бути викликані як прямою дією мутагенів (в тому числі і алкілуючих агентів), так і опосередковані продуктами перекисного окислення ліпідів [40]. Зокрема, мутагенна і ДНК-пошкоджуюча дія продуктів перекисного окислення ліпідів була продемонстрована у прямих експериментах з інкубацією E. coli у реакційному середовищі, що моделювало НАДФ-залежне перекисне окислення ліпідів у мікросомах печінки щурів [41]. Детальне вивчення мутагенних властивостей продуктів перекисного окислення ліпідів показало, що малоновий діальдегід здатен пошкоджувати ДНК і спричинювати мутагенну дію на мікроорганізми та культури клітин ссавців [40]. ДНК-ушкоджуюча дія даної речовини пригнічується каталазою, бензоатом та йодистим калієм, що вказує на участь у цьому процесі також і вільних радикалів кисню [42]. Малоновий діальдегід та інші продукти перекисного окислення ліпідів розглядаються у якості ендогенних мутагенів [43], біосинтез яких інтенсифікується під впливом алкілуючих агентів, що надходять до клітини.

Вивчення властивостей гідроперекисів жирних кислот із застосуванням тесту на Salm. typhimurium дозволило не лише встановити їх мутагенні ефекти, але також з'ясувати, що найбільшу генотоксичність виявляють сполуки типу ROOH [44].

Генотоксичність продуктів перекисного окислення ліпідів може бути опосередкована не лише через утворення вільних радикалів кисню, але також бути результатом прямої взаємодії органічних радикалів, що виникають із гідроперекисів ліпідів у присутності іонів перехідних металів, з ДНК [40, 42].

Правомірність уявлень про продукти перекисного окислення ліпідів, як одну з причин виникнення пошкоджень генома, мутацій, підтверджується і нещодавно одержаними даними щодо ідентифікації окислювальних уражень ДНК та існування спеціальних систем для їх ліквідації [43]. У експериментах вдалось встановити, що пригнічення процесів перекисного окислення ліпідів шляхом введення антиоксиданта етоксихіна приводило до повного усунення цитогенетичної дії циклофосфаміду при її реєстрації методами обліку мікроядер і хромосомних аберацій у клітинах кісткового мозку лінійних мишей і китайського хом'ячка [45]. Крім того, у цих умовах було досягнуто зниження рівня індукції алкілуючим агентом хромосомних аберацій у спермогоніях і домінантних летальних мутацій на постмейотичних стадіях циклу сперматогенезу мишей лінії NMPD [45].

Подібним ефектом відзначався і такий класичний антиоксидант, як a-токоферол, введення якого знижує число одноланцюгових розривів ДНК, що виникли як наслідок негативного впливу надлишку продуктів перекисного окислення ліпідів [32, 46].

У останні роки розвиваються також уявлення про цитотоксичність продуктів перекисного окислення ліпідів, що реалізується за нерадикальним механізмом [47]. Гідроперекиси ліпідів, так само як і їх радикали, здатні виявляти токсичність і на рівні мембранозв'язаних молекул [47].

Різні механізми ушкоджуючої дії алкілуючих агентів тісно пов'язані між собою[16, 20]. Існує взаємозв'язок і взаємний вплив між кількісним та якісним складом ліпідного компоненту мембран і інтенсивністю протікання в них процесів перекисного окислення ліпідів [48, 49]. Алкілуючі агенти здатні одночасно викликати суттєві зміни і складу мембран, і інтенсивності протікання у них процесів перекисного окислення ліпідів. Результатом такої сумації впливів даних речовин за кількома різними механізмами буде як посилення мембраноопосередкованих віддалених ефектів, так і виникнення нових проявів [1, 3, 14–16, 19]. При цьому, чим більшим і різнобічним буде вплив алкілуючого агента на мембрану, тим сильнішими і різноманітнішими будуть віддалені наслідки. Це припущення підтверджується і результатами квантовохімічних розрахунків, проведених для групи хлоралкіламінів, які показали залежність їх біологічних ефектів від особливостей будови гідрофобної частини молекули, розмір і конформаційна стабільність якої відповідальні за ступінь проникнення до клітини [13].

Таким чином, аналіз даних літератури дозволяє зробити припущення, що мембраноушкоджуючий ефект може розглядатись у якості передумови розвитку різних видів віддалених наслідків (гонадотоксичного, ембріотоксичного, мутагенного, канцерогенного) незалежно від особливостей хімічної структури алкілуючих агентів. Однак механізми цього ефекта не є однаковими для різних сполук. Поряд з безпосереднім пошкодженням ліпідного бішару може відбуватись зміна кількісного та якісного складу основних структурних компонентів біомембран, інтенсифікація процесів перекисного окислення жирнокислотних залишків фосфоліпідів мембран, пряма взаємодія алкілуючих агентів з функціональними групами мембранних ліпідів та білків, модифікація структури та функцій складних мембранозв'язаних ферментативних і рецепторних комплексів.

Окрім прямого відмічено і опосередкований вплив алкілуючих агентів на склад, стан та функціонування біомембран.

Особливої уваги заслуговує той факт, що найбільш ранні ушкодження біомембран клітин життєво важливих органів і систем, що беруть участь у забезпеченні процесів детоксикації (печінка, нирки), неспецифічного захисту (макрофаги), регуляції життєвих функцій (центральна нервова система), відтворення (гонади, плацента) відбуваються тоді, коли ще не фіксуються інші структурно-функціональні порушення [4]. Виступаючи у якості первинної мішені щодо дії алкілуючих агентів, мембрани значною мірою визначають порушення процесів життєдіяльності організму.

ЛІТЕРАТУРА
1. Мусил Я. Основы биохимии патологических процессов. —М: Медицина, 1985. —432 с.
2. Финдлей Дж.Б., Эванд У. Биологические мембраны. —М.: Мир, 1990. —424 с.
3. Walborg E.F., Starling J.J., Davis E.M. et al. Carcinogens: Identif. And Mech. Act. // 31st Annu. Sump. Fundam. Cancer Res., 1978. —New York, 1979. —P. 381—398.
4. Меркурьева Р.В., Литвинов Н.Н. Метаболические механизмы отдаленных эффектов химических факторов окружающей среды — канцерогенного, эмбриотоксического, гонадотоксического, мутагенного, геронтологического // Вестн. АМН СССР. —1985. —N 1. —С. 50—53.
5. Балли М.Б., Бестерлинг Б., Брейлсфорд Дж.Д. и др. Текучесть мембраны в биологии: концепции мембранных структур. —Киев: Наук. думка, 1989. —312 с.
6. Bittman R., Blau L. The phospholipid-cholesterol interaction kinetics of water permeability in liposomes // Biochemistry. —1972. —V. 11, N 25. —P. 483—4839.
7. Лескова Г.Ф., Архипенко Ю.В. Фосфолипидный состав митохондрий печени при экспериментальном геморрагическом шоке // Бюл. эксперим. биол. и мед. —1997. —24, N 7. —С. 43—45.
8. Проказова Н.В., Звездина Н.Д., Коротаева А.А. Влияние лизофосфатидилхолина на передачу трансмембранного сигнала внутрь клетки // Биохимия. —1998. —63, N 1. —С. 38—46.
9. Riffo M.S., Parraga M. Role of phospholipase A2 in mammalian sperm-egg fusion: development of hamster oolemma fusibility by lysophosphatidylcholine // J. Exp. Zool. —1997. —279, N 1. —P. 81—88.
10. Tadevosian Yu.V., Batikyan T.B., Asatrian L.Yu. et al. Limphocytes lipid bilayer rapid modifications in leukemia // 9th Int. Conf. on Second Messengers and Phosphoprot., Nashville, USA, 1995.
11. Rand R.P., Luzatti V. X-ray diffraction study in water of lipids extracted from human erytrocytes: the position of cholesterol in hte lipid lamellae// Biophys. J. —1968. —V. 8, N 1. —P. 125—137.
12. Финагин Л.К. Обмен холестерина и его регуляция. —Киев: Вища школа, 1980. —168 с.
13. Мухин В.В., Пода Г.И., Луйк А.И. и др. Мембранные механизмы действия алкилирующих цитостатиков // Бюл. эксперим. биол. и мед. —1990. —N 4. —С. 351—359.
14. Alexander P., Lett J.P. // Biochem. Pharmacol. —1960. —N 4. —P. 34
15. Tsokos-Kuhn J.O. Evidence for increased membrane permeability of plasmalemmal vesicles from livers of phenobarbital-induced CCL₄ —intoxicated rats // Mol. Pharmacol. —1986. —30, N 5. —P. 444—451.
16. Булкина З.П. Противоопухолевые препараты. —Киев: Наук. думка, 1991. —С. 278—284.
17. Jian B., De la Llesa-Moya M., Royer L. Modification of the cholesterol efflux properties of human serum by enrichment with phospholipid // J. Lipid Res. —1997. —38, N 4. —P. 734—744.
18. Рыжов С.В., Сазонов А.Э. Влияние полиненасыщенных жирных кислот на процессы перекисного окисления и состав ДНК-липидных комплексов в регенерирующих гепатоцитах крыс // 2-й съезд биохим. об-ва РАН, Москва, 1997. —Пущино, 1997. —С. 354—355.
19. Chang T.K., Gu L., Maurel P. et al. Enhanced cyclophosphamide and ifosphamide activation in primary human hepatocytes cultures: response to cytochrome P450 inducers and autoinduction by oxazaphosphorenes // Cancer Res. —1997. —57, N 10. —P. 1946—1954.
20. Луйк А.И., Могилевич С.Е. Воздействие производных азотистого иприта на клеточные системы сигнальной трансдукции // Совр пробл. токсикол. —1998. —N 1. —С. 15—20.
21. Гусева Н.В., Дурнев А.Д., Плесковская Г.Н. и др. Цитогенетический еффект циклофосфана и образование активных форм кислорода в клетках костного мозга мышей линий C57BZ/6 и NZW // Эксп. и клин. фармакол. —1998. —N 3. —С. 57—60.
22. Anguilar D.I., Lopez B.F., Hernandez M.R. Selective enhancement of lipid peroxidation in plasma membrane in two experimental models of liver regeneration: partial hepatectomy and aqute CCL₄ administration // Hepatology. —1996. —24, N 3. —P. 657—662.
23. Racay P., Kaplan P., Mezesova V. et al. Lipid peroxidation both inhibits [Ca²⁺]-ATPase and increases Ca²⁺ permeability of endoplasmic reticulum membrane // Biochem. Mol. Biol. Int. —1997. —41, N 4. —P. 647—655.
24. Anny H., Dey I., Israel G. Hydroxyethyl radical-cytochrome adducts // Alcoholism. —1997. —21, N 3, Suppl. —P. 50A.
25. Kantrow S.P., Piantadosi C.A. Release of cytochrome c from liver mitichondria during permeability transition // Biochem. Biophys. Res. Commun. —1997. —232, N 3. —P. 669—671.
26. Sushil J.K., Mekissa P. The effect of oxygen radicals metabolites and vitamin E on glycosylation of proteines // Free Rad. Biol. Med. —1997. —22, N 4. —P. 593—596.
27. Бойцова Л.В. Вплив протипухлинних алкілуючих препаратів на стан тіолової системи // Ліки. —1996. —N 4. —С. 96—103.
28. Блюгер А.Ф., Майоре А.Я. Проблемы перекисного окисления липидов в гепатологии // Усп. гепатологии. —1978. —N 7. —С. 22—54.
29. Бурлакова Е.Б., Джалябова М.И., Гвахария В.О. и др. Влияние липидов мембран на активность ферментов. —Биоантиокислители в регуляции метаболизма в норме. —М.: Наука, 1982. —С. 113—140.
30. Ghissasi F., Barbin A., Nair J. et al. Formation of 1,N6-ethenoadenine and 3,N4-ethenocytosine by lipid peroxidation products and nucleic acids bases // Chem. Res. Toxicol. —1995. —8, N 2. —P. 278—283.
31. Lutz W.K. // Mutat. Res. —1990. —V. 238. —P. 287.
32. Bagchi M., Bagchi D., Hassoun E.A. et al. Smokeless tobacco induced increases in hepatic lipid peroxidation, DNA damage and excretion of urinary lipid metabolites // Int. J. Exp. Pathol. —1994. —75, N 3. —P. 197—202.
33. Vatassery G.T., Quach H.T., Smith W. Oxidation of cholesterol in synaptosomes and mitochondria isolated from rat brains // Lipids. —1997. —32, N 8. —P. 879—886.
34. Ocada K., Kodama T., Noda S. et al. Oxidized cholesterol modulates age-related change in lipid metabolism in rats // Lipids. —1995. —30, N 5. —P. 405—413.
35. Jozwiak Z., Szosland D., Rozga B. High density lipoprotein and low density lipoprotein- mediated changes in cultured human skin fibroblasts // Cell and Mol. Biol. Lett. —1996. —1, N 2. —P. 163—169.
36. Франкфурт О.С. Клеточные механизмы химиотерапии опухолей. —М.: Медицина, 1976. —392 с.
37. Тутельян В. А. , Васильев А. В. Лизосомы в деятельности клетки. Физиология и патология // Вестник АМН СССР. —1990. —N 2. —С. 14—21.
38. Иванова Л.И., Халилов Э.М., Арчаков А.И. и др. Изменение свойств плазматических мембран нормальных и опухолевых клеток при встраивании холестерина // Бюл. эксп. биол. и мед. —1984. —N 4. —С. 450—452.
39. Монцевичюте-Эрингене Е.В. Изменение иммунобиологических свойств опухоли под влиянием алкилирующих препаратов. —М.: Медицина, 1975. —216 с.
40. Дурнев А.Д., Середенин С.Б. Роль свободных радикалов кислорода в мутагенных эффектах лекарств и других ксенобиотиков // Хим. фарм. журн. —1991. —N 10. —С. 7—14.
41. Akasaka S., Yonei S. // Mutat. Res. —1985. —V. 149. —P. 321—322.
42. Vaca C.E., Wilhelm J., Harms-Ringdahl M. // Mutat. Res. —1988. —V. 195. —P. 137—149.
43. Гончарова Р.И. Антимутагенез как генетический процесс // Вестн. Рос. АМН. —1993. —N 1. —С. 26—37.
44. Дурнев А.Д., Середенин С.Б. Фармакологические проблемы поиска и применения антимутагенов // Вестн. Рос. АМН. —1993. —N 1. —С. 19—26.
45. Дурнев А.Д., Середенин С.Б. Антиоксиданты как средства защиты генетического материала // Хим. фарм. журн. —1990. —T. 24, N 2. —С. 92—100.
46. Weiberg A.B., Corvese D. Effect of vitamin E and b-carotene on DNA strand breakage induced by tobacco-specific nitrosamines and stimulated human phagocytes // J. Exp. Clin. Cancer Res. —1997. —16, N 1. —P. 11—14.
47. Логинов А.С., Матюшин Б.Н. Цитотоксическое действие активных форм кислорода и механизмы развития хронического процесса в печени при ее патологии // Пат. физиол. и эксп. терапия. —1996. —N 4. —С. 3—5.
48. North J.A., Spectro A.A., Buettner G.R. Cell fatty acid composition affects free radical formation during peroxidation // Amer. J. Phisiol. —1994. —267, N 1. —P. 177—188.
49. Fanelli S.L., Castro G.D., Castro J.A. Cholesterol interaction with free radicals produced from carbon tetrachloride or bromotrichloromethane by either catalytic decomposition or via liver microsomal activation // Chem.-Biol. Interact. —1995. —98, N 3. —P. 225—236.