З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ГІГІЄНИ ХАРЧУВАННЯ В УКРАЇНІ

75 РОКІВ З ЧАСУ ОПУБЛІКУВАННЯ КНИГИ
М. ЛАББЕ І А. СТЕВЕНІНА "ОСНОВНИЙ ОБМІН",
ПАРИЖ, 1929. —244 c.

Нещодавно виповнилося 75 років з часу опублікування книги професора М. Лаббе і А. Стевеніна "Основний обмін". У 1931 р. книга була видана у перекладі на російську мову під редакцією акад. М.Д. Стражеско та з його передмовою.

Професор М. Лаббе був одним із провідних французьких дослідників першої половини ХХ ст., який присв'ятив своє життя вивченню патології обміну речовин. У книзі "Основний обмін" М. Лаббе і А. Стевенін, ґрунтуючись на своєму власному багатому досвіді, дали критичну оцінку кожному факту в галузі основного обміну, кожному приладу і методу дослідження, з якими потрібно бути обізнаними усім дослідникам, а в кінці книги навели стандартну схему дослідження основного обміну.

Книга написана просто і ясно, з достатньою повнотою, чудовою мовою, проілюстрована малюнками та графіками. Користуючись нею, кожен лікар і науковець не лише може познайомитися з історією вивчення основного обміну, а й особисто виконати наукові дослідження в цій важливій галузі знань. На думку акад. М.Д. Стражеско книга М. Лаббе і А. Стевеніна повинна зайняти чільне місце у кожного досвідченого клініциста. Так і сталося після опублікування цієї книги в російському перекладі, вона стала настільною книгою кожного науковця, який працював у галузі вивчення основного обміну та енергетичних витрат людей різного віку, статі, різної професійної діяльності.

Книга М. Лаббе і А. Стевеніна складається з 9 глав.

У главі І "Передмова і історичний огляд" М. Лаббе і А. Стевенін наголошують, що вимірювання газового обміну, разом з калориметрією, дозволяє з'ясувати багато питань, пов'язаних з харчуванням. На жаль, на той час для вивчення так званих "хвороб харчування" використання цього методу було ще дуже обмеженим. Як відомо, існує група захворювань, при яких вивчення газового обміну є найкращим помічником в клінічних дослідженнях. До них відносяться, у першу чергу, захворювання ендокринних залоз, зокрема функціональної діяльності щитовидної залози.

Як відомо, творець сучасної хімії А.Л. Лавуазьє, зруйнувавши флогістичну теорію Сталя, не задовольнився лише точним визначенням тих умов, при яких кисень з'єднується з вуглецем з утворенням вуглекислоти. Ще в 1777 р. він вважав, що "серед явищ тваринної економіки немає більш вражаючих і більш достойних уваги фізиків і фізіологів, ніж явища, які супроводять процес дихання". Ідентичність кількості тепла, яку виміряли за допомогою калориметра і тепла, виміряного при дихальному обміні, дозволила замінити в клінічних дослідженнях надто складний калориметричний метод більш практичним -- методом вимірювання газового обміну при диханні. Це було величезне наукове досягнення.

Вивчення дихального обміну в калориметрії продовжили Андраль і Гаваретт (1855 р.), Рейнольд і Рейзет (1849 р.). Вони встановили, що співвідношення між кількістю поглиненого кисню і кількістю виділеної вуглекислоти залежить, головним чином, від складу їжі: воно вище у травоїдних, ніж у плотоїдних і досягає "одиниці" у тварин, які харчуються переважно вуглеводами. Надто велика вартість досліджень перешкодила Рейнольду і Рейзету почати вивчати газообмін у здорових і хворих людей. Далі Лібіч встановив, що джерелом теплової енергії є процес окислення в організмі білків, жирів і вуглеводів. Професор М. Петтенкофер, заохочений К. Фойтом, обладнав спеціальну камеру для вивчення газового обміну так, що розташована в ній людина могла працювати, їсти і спати. Зразки повітря, яке виходило і входило в камеру, відводились в приймач, і в ньому визначали вміст вуглекислоти і води. М. Петтенкофер і К. Фойт ще в 1867 р. вивчали газообмін при захворюваннях цукровим діабетом та анемією. К. Фойт також побудував спеціальний калориметр для вимірювання кількості тепла в організмі людини. Ним за період з 1869 по 1884 р. було виконано чимало дослідів, але їх результати ніколи не були опубліковані через недосконалість побудованого приладу.

У 1891 р. в м. Марбург М. Рубнер побудував перший калориметр для вимірювання теплоти дихання. Калориметр був з'єднаний з дихальним приладом М. Петтенкофера і К. Фойта, і в такий спосіб були вперше одержані результати з газообміну як при безпосередньому їх визначенні в калориметрі, так і побічно. Різниця між цими результатами не перевищувала 1%. У цей же час М. Рубнер опублікував відкритий ним Закон поверхностей. Він встановив, що інтенсивність обміну пропорційна площі поверхні тіла. Тепер цей закон відомий під ім'ям його відкривача, як закон поверхностей Рубнера.

Вивченню газового обміну сприяли праці М. Леві, який досліджував його при різних умовах: залежно від впливу їжі, віку, статі, під час вагітності і т.п. Він вперше встановив підвищення газообміну при гіпертиреодизмі і, навпаки, його пониження при гіпотиреодизмі.

В кінці ХІХ і на початку ХХ ст. дослідження газового обміну проводились у багатьох країнах Європи: Франції, Фінляндії, Угорщині, Швеції, а також США. Особливий інтерес мали роботи Етуотера та Бенедикта, виконані в лабораторії харчування в м. Бостоні (США). Ними були побудовані дуже зручні прилади для клінічного дослідження газового обміну. Портативний прилад Бенедикта сприяв популяризації методу дослідження газового обміну. Назва "основний обмін" зобов'язана своїм походженням Франції. У 1924 р. питанням основного обміну було присв'ячене пленарне засідання Французької біологічної спілки.

Глава ІІ монографії М. Лаббе і А. Стевеніна присвячена питанням енергетичних витрат, джерелам тепла та газовому обміну. Як відомо, після вживання їжі газовий обмін підвищується. Це відкриття належить А.Л. Лавуазьє. За даними М. Рубнера при харчуванні вуглеводами обмін підвищується на 2,8%, білками — на 26,8%. Вважають, що згорання харчових речовин є основною причиною підвищення газового обміну після споживання їжі. Підвищення газового обміну досягає свого максимуму в той момент, коли в циркулюючій крові цукор знаходиться в надлишку, а азот і харчові рештки виділяються із сечею.

На початку ХХ ст. М. Рубнер (1902 р.) створив теорію специфічно-динамічної дії їжі, яка знайшла своє підтвердження в наш час. За даними Люска, специфічно-динамічна дія їжі зумовлена стимулюванням окисної діяльності клітин, речовинами, які утворюються в процесі обміну, тобто амінокислотами, жирними кислотами і моносахаридами. Теорія специфічно-динамічної дії їжі була піддана несправедливій критиці з боку багатьох дослідників (Рубель та ін.). Відомо, що фізична праця викликає значне підвищення теплопродукції організму і підвищення основного обміну.

У книзі М. Лаббе і А. Стевеніна представлені дані про вплив нервової системи та залоз внутрішньої секреції на основний обмін.

Глава ІІІ присвячена методу визначення основного обміну. Тут наведені визначення основного обміну, сформульовані М. Леві та Дю Боїс. Більш сучасним є визначення Дю Боїс: "Основний обмін — це кількість тепла, яку виробляє суб'єкт за 1 годину на 1 м2 поверхні тіла. Суб'єкт, що не приймав їжу протягом 12 годин, спокійно лежить протягом не менш 0,5 години одягнений, за зовнішньої температури від 16°С до 18°С.

У цьому розділі автори демонструють дані про вклад роботи серця, дихальних м'язів, нирок та інших органів у основний обмін людини.

Глава IV присвячена одиницям вимірювання поверхні тіла та їх результатам, глава V — дихальному коефіцієнту.

У главі VI "Основний обмін у нормальних суб'єктів" наведені дані різних дослідників стосовно калорійної вартості 1 м2 поверхні тіла. Бенедикт та його співробітники одержали величину основного обміну, яка дорівнює 38,9 ккал на 1 м2 у чоловіків віком від 20 до 40 років. Коливання цієї величини може досягати ±10%. У жінок основний обмін на 5—7% менший, ніж у чоловіків (тепер на 10%). Інтенсивність основного обміну підвищується в перші роки життя, а потім зменшується протягом всього періоду життя (в середньому на 7,15 ккал у чоловіків і на 2,29 ккал — у жінок). Під час вагітності відбувається підвищення основного обміну. В клімактеричному періоді також спостерігається підвищення основного обміну.

За даними авторів книги, розумова праця та психічні емоції істотно не впливають на величину основного обміну. Під час сну відбувається зменшення основного обміну, а фізична активність сприяє його підвищенню. М. Лаббе і А. Стевенін наводять у книзі дані про вплив окремих медикаментів на величину основного обміну (морфіну, героїну, калію йодату, йоду, хініну, натрію саліцилово-кислого, вдихання кисню, вуглекислого газу). Авторами детально досліджено вплив надмірного та недостатнього харчування на основний обмін. Згідно з аналізом даних літератури надмірне харчування сприяє підвищенню основного обміну, а недостатнє харчування — його зниженню (на 11—30%). Авторам вдалося простежити вплив голодування на основний обмін.

Відповідно до наведених даних, протягом перших годин голодування основний обмін підвищується, на 6 день він знижується до початкової величини, а потім швидко зменшується до кінця періоду голодування. На 37 день голодування основний обмін досягає свого мінімуму. З відновленням харчування основний обмін підвищується і досягає своєї норми на 10 день. Дихальний коефіцієнт з величини 0,73 до періоду голодування знизився з 2-го дня голодування до 0,61, а потім з 6 дня підвищився до 0,65 і згодом коливався, становлячи в середньому 0,70. У період відновлення харчування дихальний коефіцієнт підвищився до 0,85 і навіть до 0,90, тобто до величини, вищої за норму. У зв'язку із зменшенням основного обміну під час голодування з'являється потреба в тривалому сні.

Під час голодування в організмі майже зовсім не згорають вуглеводи, а він існує за рахунок власних білків та жирів. Отже, організм бореться з голодуванням шляхом скорочення всіх процесів хімічних перетворень.

Автори книги проаналізували вплив різних кліматичних умов на основний обмін.

Глава VIII присвячена висвітленню величини основного обміну при різних патологічних процесах: хвороби щитовидної залози — гіпертиреадизм, гіпотиреодизм, простий зоб, екстирпація паращитовидних залоз, ураження гіпофізу, наднирників, статевих залоз та ін.; при аліментарних захворюваннях — цукровий діабет, ожиріння, авітамінози, подагра; при хронічному ревматизмі, захворюванні на рак, захворюваннях шкіри, хворобах крові і кровотворних органів, серця і системи кровообігу, дихальних органів, нирок, печінки, інфекційних захворюваннях, легеневому туберкульозі, захворюваннях нервової системи.

У главі ІX автори наводять дані про техніку визначення основного обміну за допомогою апаратури тих часів (дихальні калориметри, дихальні камери, спірометри, еудіометри, газоаналізатори різної конструкції — Бенедикта, Холдейна, Плантефола та ін.).

Усі вони тепер застаріли і не використовуються. У нас найбільшого поширення набув хімічний аналізатор Холдейна. Його використовували ще в 60-х роках ХХ ст. Детально висвітлена техніка вимірювання основного обміну. Вона, в основному, не змінилась і в сучасних умовах.

Книга добре документована, має додаток, де наведено таблиці, необхідні для визначення дихального коефіцієнту, зокрема таблиця приведення об'ємів газів до нормальних умов тиску та температури повітря, а також таблиці поверхні тіла, величин основного обміну нормальної людини в залежності від росту та маси тіла. Автори ретельно опрацювали низку публікацій інших дослідників. Перелік літератури містить детальні посилання на праці різних дослідників, що працювали в кінці ХІХ та на початку ХХ ст. у галузі вивчення основного обміну та енергетичних витрат людини.

Книга М. Лаббе і А. Стевеніна зайняла своє чільне місце в історії розвитку фізіології та гігієни харчування. В Україні в другій половині ХХ ст. ця монографія стимулювала розвиток досліджень енергетичного обміну та енергетичних витрат у людей різного віку, статі, професіональної діяльності.

Одержані матеріали українських вчених дали можливість обгрунтувати потреби в енергії працівників розумової праці, водіїв міського транспорту, диспетчерів ТЕС, шахтарів, працівників сільського господарства (проф. Л.С. Припутіна, проф. В.І. Смоляр, проф. В.Д. Ванханен та ін.)

Професор Смоляр В.І.


| Зміст |