ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

УДК 616.988-08:613.2-099

ПРОФІЛАКТИКА РОТАВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ, ПОВ'ЯЗАНИХ З ХАРЧОВИМ ЧИННИКОМ ПЕРЕДАЧІ ЗБУДНИКІВ

Слободкін В.І., кандидат мед наук, доцент, Дзюблик І.В., доктор мед. наук., проф., Трохименко О.П., кандидат біологічних наук
Максимчук М.М.
Левицька В.М., кандидат біологічних наук

Київська медична академія післядипломної освіти ім П.Л. Шупика
Центральна санепідстанція МОЗ України
Інститут екогігієни і токсикології ім. Л.І. Медведя


РЕЗЮМЕ. Представлены данные литературы об этиологии, клинике, эпидемиологии и профилактике ротавирусной инфекци (РВИ) с пищевым фактором передачи. Кратко рассмотрены вспышки РВИ, которые возникли в Украине в последнее время. Сформулированы основные направления профилактики РВИ, связанные с промышленным производством пищевых продуктов.

SUMMARY. The scientific data on etiological, clinical, epidemiological and prophylaxis of rotavirus infection (RVI) with the food factor of transfer are presented. The RVI -- epidemic breaks which have recently arised in Ukraine are briefly considered. The basic principles of preventive measures of industrial produced foods connected - RVI prophylaxis are formulated.


Ротавірусні інфекції (РВІ) нині привертають до себе увагу органів охорони здоров'я у всьому світі, що зумовлено високими темпами їх поширення, надзвичайною вірулентністю збудників, їх стійкістю в природі та значними економічними збитками, що вони завдають суспільству [1]. За даними ВООЗ щорічно в світі реєструється до 125 млн випадків РВІ, з яких 600—900 тис. завершуються летально, що становить практично одну чверть від усіх смертельних випадків серед хворих на діарею. На ротавірусний гастроентерит хворіють люди всіх вікових груп, але переважно діти перших років життя і люди літнього віку. Учайкін В.Ф. та ін. [2] не виключають можливість того, що практично всі діти віком до 5 років хворіють на ротавірусний гастроентерит.

В Україні статистичний облік випадків РВІ було введено лише на початку 90-х років ХХ століття [1]. З часом підвищення рівня лабораторної верифікації сприяло помітному поліпшенню їх етіологічного розшифровування. Проте ще й досі із-за відсутності налагодженої систематичної лабораторної діагностики щороку етіологічно не розшифрованими залишаються близько 45% гострих гастроентеритів, тому реальна захворюваність на РВІ, певно, значно перевищує рівень офіційних показників. Крім того, при змішаних вірусно-бактеріальних інфекціях, звичайно, обмежуються знаходженням лише бактеріального збудника. До 2000 року в Україні періодично реєструвалися спорадичні випадки і локальні спалахи РВІ з вираженою зимово-весняною сезонністю і, в основному, з водним чи побутовим шляхом передачі. У наступні роки спалахи РВІ в Одесі і в Києві вже охопили дуже велику кількість людей різного віку, де ширше був задіяний харчовий шлях передачі інфекції. Тому назріла нагальна потреба у розробці і впровадженні заходів, здатних забезпечити безпечний випуск харчової продукції промислового виробництва, враховуючи сучасні потужності харчових підприємств і можливість інфікування надзвичайно великої кількості споживачів. Рішення даної проблеми має грунтуватися на сучасних даних про екологічні властивості ротавірусів, характеристику епідемічного процесу РВІ та світовий досвід щодо ефективних заходів їх профілактики.

Рід Rotavirus включає велику кількість вірусів, які спричиняють гастроентерити у тварин та людей. На сьогодні за основним групоспецифічним антигеном ротавіруси (RV) поділені на 7 серологічних груп: A, B, C, D, E, F, G, в кожній з яких іще виділяють додаткові підгрупи та серотипи. RV однієї групи незалежно від їх походження мають загальний груповий антиген, який виявляється під час проведення експресних методів лабораторної діагностики РВІ та в епідеміологічній практиці. У свою чергу, наявність множинності серотипів RV створює труднощі при розробці протиротавірусних вакцин.

RV характеризуються стійкістю у різних об'єктах навколишнього середовища та резистентністю до багатьох хімічних і фізичних чинників. Відомо, що у фекаліях вони зберігаються від кількох тижнів до 7 місяців. Більше того, Ramos A.P.et al. [3] показали, що стійкість та інфекційність свинячого вірусу у фекаліях поросят за температури +10°С зберігались 32 місяці. Декілька тижнів RV здатні зберігатися у питній та рекреаційній воді, кілька днів за помірної вологості — у повітрі та на непористій поверхні, не менше, ніж 4 години — на шкірі рук. Ротавіруси також зберігають високу стійкість до харчових середовищ, де можуть довгий час зберігати свою інфекційну активність. Наприклад, на овочах за температури +4°С інфекційно активні віруси зберігались протягом 25—30 діб. Ротавіруси стійкі до дії ефіру, хлороформу та інших органічних розчинників, а також до ультразвуку. Вони повністю інактивуються під впливом УФ-опромінювання протягом 15 хв, 8% розчину формальдегіду — 5 хв, 70% етанолу — 30 хв, 2% розчину фенолу або 1% розчину пергідролю — 1 год. Більш ефективним дезінфектантом є 95% розчин етанолу і дещо слабкішими — 4—10% розчини натрію гіпохлориту та формальдегіду. Ротавіруси втрачають інфекційну активність під час кип'ятіння протягом 30 хв та після обробки розчинами з рН більше, ніж 10 і менше, ніж 2 [1, 4]. Травні ферменти (панкреатин, трипсин, еластаза тощо) призводять до протеолітичної активації ротавірусу.

Інкубаційний період ротавірусної інфекції триває від 15 год до 3 діб, але частіше не перевищує 48 год. У клінічному перебігу хвороби провідними є DPV-синдром (діарея, температура, блювання) та інтоксикація. Хвороба починається гостро, іноді бурхливо. Першими ознаками є слабість, часто раптова, пониження апетиту, нудота і блювання, діарея, голосне бурчання і біль в епігастральній області живота, підвищення температури тіла до 38—39°С. У більшості випадків блювання триває впродовж доби, повторюючись 3—4 рази, а діарея є ключовою ознакою хвороби, у важких випадках досягаючи 10—15 випорожнень на добу і продовжуючись 3—6 днів. Фекалії водянисті, у великій кількості, жовтого або жовто-зеленого кольору, пінисті, бризкаючі, з різким кислим запахом, без патологічних домішок, у деяких хворих за виглядом нагадують такі, як у хворих на холеру. Під час пальпації живота виявляється помірна болючість і бурчання кишок. Тривалість виділення ротавірусів з фекаліями в окремих хворих дітей досягала від 4 до 57 діб від початку захворювання. На початку хвороби часто спостерігають симптоми респіраторних уражень, що відрізняє РВІ від інших кишкових інфекцій. Крім описаної клінічної картини, у ряді спалахів спостерігали перебіг хвороби, притаманний харчовим токсикоінфекціям [1, 5, 6, 7]. Ротавірусна інфекція відноситься до числа захворювань, коли достовірний діагноз неможливий без лабораторного підтвердження у зв'язку з поліетіологічністю гострих кишкових захворювань та поліморфізмом і одноразовою схожістю їх клінічних проявів.

Основним джерелом РВІ є хвора людина або вірусоносій, які виділяють віруси з фекаліями. Багато дослідників сьогодні вважають, що міжвидовий бар'єр не є абсолютним і, за певних умов, джерелом збудника для людини можуть бути хворі на ротавірусну інфекцію тварини (свині, велика рогата худоба, птахи), у яких ротавіруси також спричиняють гастроентерити [1, 8]. Проте, всупереч укоріненим уявленням про РВІ як захворювання переважно раннього дитячого віку, епідемічно найбільш небезпечним контингентом, постійно підтримуючим присутність вірусу у людському середовищі, є доросле населення. Захворюваність дітей, особливо раннього віку, внаслідок їх високої сприйнятливості і яскравої маніфестності інфекції лише відображують її поширеність серед дорослих [9]. Більшість дорослого населення переносять РВІ у безсимптомній формі, тому їх роль може бути особливо значимою як постійного резервуара RV на харчових об'єктах. Під час обстеження практично здорових людей показники вірусоносійства становили від 1% до 4,1%, серед контактних осіб у домашніх осередках — 10%, а серед контактних під час спалаху РВІ — 36%. Поруч з безсимптомним носійством у людей всіх вікових груп спостерігається асимптоматична форма перебігу РВІ, частота якої у дорослих досягає 30,8% [9]. Таким чином, доросле населення є найбільш небезпечною групою ризику, яка постійно підтримує захворюваність на РВІ, що є досить застережливим аргументом на користь негайного впровадження обстежень персоналу підприємств харчової промисловості на наявність носійства RV.

Найбільш вивченими нині є RV, що відносяться до групи А. Сприйнятливість до них найбільша у дітей віком від 6 міс до 2 років та дорослих, старших за 60 років. Ротавіруси групи В у більшості випадків виявляють у дорослих людей, а також у хворих свиней і великої рогатої худоби. Ротавіруси групи С частіше уражають дітей старшого віку і підлітків. Для RV характерні постійне виникнення нових штамів, циркуляція і поширеність в природі. Як показали дослідження останніх років, у людській популяції одночасно циркулює дуже велика кількість різноманітних варіантів штамів ротавірусів. На відміну від літньо-осінньої сезонності дизентерії Зонне і осінньої сезонності при ешерихіозах випадки захворювань на РВІ реєструються протягом усього року, але у зимово-весняний період число хворих досягає 80%. Проте деякі автори [10] вважають, що реєстрація ротавірусних гастроентеритів переважно у холодний період року є прямим наслідком того, що саме в цю пору здійснюють найбільшу кількість діагностичних вірусологічних досліджень. На їх думку цілорічне проведення моніторінгу ротавірусних захворювань не тільки серед дітей, але й серед дорослих відкриє реальну перспективу подальшого вивчення закономірності розповсюдження цієї інфекції з метою удосконалення її профілактики.

Епідемічний процес інфекції обумовлюється кишковою локалізацією вірусу, тому провідним механізмом передачі збудника є фекально-оральний, що реалізується в побутових і виробничих умовах через воду, харчові продукти, різні предмети побуту, посуд, технологічне обладнання, інвентар, забруднені руки тощо. Наприклад, в лабораторних умовах показано реальну можливість механічного переносу RV на лапках та крильцях мух [11]. Деякі автори пов'язують катаральні прояви в області верхніх дихальних шляхів у перші дні захворювання і виділення RV із носоглоткових змивів з існуванням повітряно-крапельного механізму передачі збудника [7], але це питання дискутується більшістю дослідників і залишається суперечливим [9].

Практично одночасно з першими проявами хвороби починається виділення ротавірусів з фекаліями і продовжується протягом 7—10 днів. На 3—5 день захворювання кількість вірусів у фекаліях досягає максимуму і становить 1010—1012 вірусних часток в 1 г фекалій, інфікуюча доза котрих становить усього 10—100 вірусних часток. Таким чином, вміст збудників у фекаліях настільки великий, а інфікуюча доза їх настільки незначна, що навіть мізерно мала кількість фекалій є достатньою для інфікування. Висушування RV на відкритому повітрі протягом 24 годин знижувало їх інфекційність лише у 100 разів, тому, зважаючи на величезну масу збудників, що виділяються з фекаліями, стає зрозумілим надзвичайно часте виявлення їх на усіх предметах навколо хворих, у тому числі на технологічному обладнанні, знаряддях виробництва, побутових предметах, ручках дверей тощо. Враховуючи також здатність ротавірусів до тривалого збереження у навколишньому середовищі без втрати інфекційної активності, стійкість до багатьох відомих дезінфікуючих засобів та все ще велику частку ручної праці у виробництві деяких харчових продуктів, запобігання їх контамінації на сьогодні є справою надзвичайно проблематичною. Практика свідчить про те, що саме низька санітарна культура персоналу, відсутність умов для дотримання правил особистої гігієни, погана організація водозабезпечення та каналізації на тлі технологічної неупорядкованості є тими загальними чинниками, які активізують фекально-оральний механізм передачі збудників через контаміновані харчові продукти.

Порушення санітарно-технологічних правил виготовлення їжі може стати причиною виникнення спалахів або окремих випадків РВІ внаслідок уживання контамінованої продукції. За даними літератури [12], під час розслідування внутрішньолікарняних спалахів РВІ ротавіруси знаходили в 7,9% проб харчових продуктів (сир, кефір, молоко), що, на думку авторів, свідчило про можливу участь продуктів (особливо молочних) у розповсюдженні інфекції і створенні можливості виникненя як локальних, так і масових епідемічних спалахів. Васильєв Б.Я з співавт. [8] наводять дані літератури про виявлення RV в 13—32% зразків готових молочних, м'ясних і овочевих продуктів. Описані спалахи захворювань у сільських районах Бангладеш, де виготовлення харчових продуктів із застосуванням забрудненої вірусами води призводило до виникнення масових захворювань, які мали клінічний перебіг, притаманний для харчової токсикоінфекції. При цьому в інфекційний процес були залучені 3301 особа, переважно дорослі. Однак діти хворіли найбільш важко і 10 з 929 померли внаслідок ротавірусної діареї. В Англії за період з 1992 по 1994 рр. трапилося 58 спалахів РВІ з харчовим фактором передачі, що склало 21% від усіх 282 спалахів гострих кишкових інфекцій (ГКІ) в країні. Автори описують також харчовий спалах ротавірусного гастроентерита серед дітей у дошкільному закладі С-Петербурга, вираженість клінічних проявів якого нагадувала харчову токсикоінфекцію.

В багатьох публікаціях представлені дані про контамінацію RV окремих харчових продуктів в домашніх осередках, а також в медичних і дитячих закладах тощо. Під час розслідування водного спалаху РВІ в м. Одесі антигени RV групи А були визначені в 14% проб молочних продуктів, у трьох пробах бутильованої води, а також водночас у 7,8% проб молочних продуктів (молоко, сметана, сир, вершки, бринза), відібраних на ринках [13, 14]. На початку 2003 року серед 29 дітей Подільського району м. Києва були зареєстровані захворювання на РВІ, пов'язані із уживанням продукції дитячої молочної кухні.

Проте найбільш значний спалах РВІ з харчовим чинником передачі в Україні стався у м. Києві в 2004 році, коли постраждало 626 дітей [15]. Він був спричинений споживанням контамінованої продукції виробництва молочної фабрики-кухні №1 м. Києва. Захворювання розпочалися 19 травня і вже наступного дня у різних районах міста було зареєстровано 555 потерпілих дітей, переважно віком від 6 місяців до 1—2 років. Діяльність фабрики-кухні і реалізацію продукції на роздаточних пунктах було припинено 20 травня. У наступні три доби кількість зареєстрованих випадків досить різко зійшла нанівець. Клінічні прояви захворювання переважно розпочиналися через 1—3 години після уживання їжі і супроводжувалися блюванням (понад 3 рази), проносом (більше як 3 рази на добу) та підвищенням температури тіла до 37,5—39,5°С. Характер випорожнень був різний: водянистий, пінистий, зеленуватого кольору. Стан клінічного перебігу хвороби, окрім п'яти тяжко хворих дітей, оцінювався як легкої, так і середньої тяжкості. Серед попередніх діагнозів основними були "гостра кишкова інфекція" і "харчова токсикоінфекція". Майже одночасний (вибуховий) початок захворювання дітей, відсутність напередодні прогнозованого зростання захворюваності на ГКІ показниками санепідфону по місту Києву, схожість клінічних проявів та наявність єдиного джерела постачання харчовими продуктами усіх потерпілих дозволили припустити харчове походження даного спалаху як основну причину.

Подальшим санітарно-епідеміологічним розслідуванням було встановлено, що єдиним загальним продуктом для усіх потерпілих дітей був дитячий кисломолочний сир, виготовлений на фабриці-кухні. В ході технологічного процесу на деяких ділянках виробництва сиру застосовувалась ручна праця (внесення закваски, відбір зразків для визначення кислотності згустку, розміщення згустку після зсідання в мішечки для зневоднення і охолодження, подальша передача сиру на фасування через відкритий отвір на підлозі з другого поверху на перший). Виробництво усіх інших продуктів дитячого харчування, що виробляються на цій фабриці (молоко пастеризоване, вершки, кефір, біфівіт, ацидофільне молоко, напої з плодів шипшини та сухофруктів і різні каші) повністю механізовано. Вручну вносили лише закваски для виробництва кисломолочних напоїв. Вірусологічним обстеженням в фекаліях від 206 хворих дітей, 16 працівників фабрики-кухні і в пробі сиру, виготовленого на цій же фабриці 19 травня, були виявлені антигени ротавірусу групи А. При цьому троє виявлених вірусоносіїв працювали безпосередньо на ділянці виробництва сиру, а ще двоє — на виробництві заквасок і одна — прибиральницею цих відділень. У вірусологічних дослідженнях брали участь фахівці кафедри вірусології КМАПО, вірусологічних лабораторій Київської міської і обласної СЕС. Результати означених вірусологічних досліджень були підтверджені методом електронної мікроскопії в Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця та молекулярно-генетичними дослідженнями в Центральному інституті епідеміології МОЗ Російської Федерації (Москва). У пробах інших продуктів дитячого харчування, водопровідної і стічної води та змивах із пакувальних матеріалів, відібраних на фабриці-кухні, антиген ротавірусу не виявлено. Численні бактеріологічні дослідження продукції, персоналу, технологічного обладнання і води на підприємстві, як і бактеріологічні обстеження хворих дітей не підтвердили іншу етіологію даного спалаху. Виявлення в пробах повітря фасовочного цеху, в окремих пробах сиру і в матеріалах від 26 працівників фабрики патогенних штамів золотистого стафілокока, як і відносно короткий інкубаційний період в деяких випадках захворювань, не виключають можливість змішаної природи захворювань, проте відібрані матеріали не піддавались фаготипуванню і не були досліджені на присутність стафілококового ентеротоксину. Не доведена також можливість контамінації продукції в процесі її транспортування та реалізації на 66 роздаточних пунктах міста Києва. Роздаточні пункти забезпечені холодильним обладнанням. Продукція доставляється з фабрики-кухні спеціалізованим охолоджувальним автотранспортом.

Враховуючи значну долю ручної праці в технології приготування сиру, найбільш ймовірно, що контамінація вірусами відбулася саме на вищезазначених етапах його виробництва. Це підтверджується наявністю там же вірусоносіїв, низьким рівнем санітарної культури персоналу і недотриманням ними правил особистої гігієни. Співставлення кількості хворих з кількістю сиру, що виготовлявся за день (біля 6—7 тис. порцій), вказує на те, що збудником була забруднена тільки певна частина сиру, оскільки ротавірус не розмножується у харчових продуктах. На підставі проведених досліджень був зроблений висновок про ротавірусну етіологію спалаху з харчовим чинником передачі.

По відношенню до РВІ, пов'язаних з промисловим виробництвом харчових продуктів, необхідно впроваджувати усі прийняті в епідеміології профілактичні заходи, спрямовані на джерело інфекції, механізм передачі збудників і сприйнятливий організм. Проте, підсумовуючи усе зазначене вище, необхідно визнати, що так, як по відношенню до інших ГКІ, реалізація цих заходів стосовно РВІ в практичних умовах поки-що не є рівноцінною за ефективністю. Це, в основі своїй, пояснюється відсутністю вірусологічних обстежень працівників харчових об'єктів та специфічної профілактики РВІ, високим рівнем ручної праці, низьким рівнем санітарної культури на деяких харчових підприємствах та дефіцитом дезінфікуючих препаратів, ефективних по відношенню до RV. В Україні ручна праця досі поширена на підприємствах громадського харчування і торгівлі харчовими продуктами, а також у процесі виробництва дитячих продуктів на молочних кухнях, у виробництві кремових кондитерських і кулінарних виробів, кисломолочного сиру, бринзи тощо.

Ротавірусна, як і інші інфекції з фекально-оральним механізмом передачі, відноситься до захворювань, у профілактиці яких провідна роль належить санітарно-гігієнічним заходам, а провідним напрямком запобіганню спалахів РВІ, пов'язаних з промисловим виробництвом харчових продуктів, має бути, насамперед, модернізація технології виробництва, спрямована на попередження контамінації харчової продукції ротавірусами на усіх технологічних етапах та своєчасне виявлення носіїв РВІ. Найбільше це стосується підприємств, де виробляють продукти дитячого, дієтичного та лікувально-профілактичного харчування, враховуючи ступінь сприйнятливості до RV споживачів такої продукції. Реалізацію даного напрямку необхідно здійснювати шляхом впровадження сучасних технологій, що виключають застосування ручної праці у виробництві харчових продуктів і забезпечують автоматизоване асептичне фасування продукціїї, готової для безпосереднього споживання, в міцну герметичну стерильну тару.

З метою організації постійного кваліфікованого контролю за дотриманням санітарно-гігієнічних і протиепідемічних вимог на харчових підприємствах, контролю за станом здоров'я працівників і проходженням ними необхідних медичних обстежень доцільно забезпечити укомплектування штатів підприємств посадами санітарних і медичних працівників в залежності від кількості працюючих на підприємстві. Найближчим часом необхідно забезпечити профілактичні обстеження персоналу харчових підприємств на вірусоносійство, враховуючи епідемічну значимість об'єктів та епідемічну ситуацію в даній місцевості. З цією метою рекомендується застосування експрес-методів виявлення ротавірусних антигенів.

Профілактичні заходи включають охорону та загальне оздоровлення навколишнього середовища, покращення санітарно-гігієнічного стану і комунального обслуговування населених пунктів, забезпечення суворого дотримання санітарних норм водопостачання і каналізації, а також удосконалення дезінфекційних заходів на підприємствах з виробництва і реалізації харчових продуктів.

Зважаючи на стійкість ротавірусів до загальновизнаних дезінфікуючих засобів, виробники пропонують нові ефективні антисептики для обробки рук (Стеріліум, Віругард, Кутасепт) і препарати для дезінфекції приміщень, обладнання, інвентаря (Мікробак форте і екстра, Десмозон пур, Бациллол АФ) та інші, які можна застосовувати на підприємствах у разі отримання дозволу МОЗ України [4, 16]. З метою знезараження приміщень рекомендується також проводити УФ-опромінювання за допомогою ламп із розрахунку 1,0—1,5 вт/м3 з експозицією 30—40 хв. Опромінювання можна проводити тільки за відсутності людей та після вологого прибирання приміщення.

Кожний випадок захворювання на РВІ серед працівників харчового підприємства підлягає негайному санітарно-епідеміологічному розслідуванню з метою своєчасного виявлення джерела, шляхів передачі інфекціїї і проведення комплексу протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження її розповсюдження. Працівників харчових об'єктів і осіб, що до них прирівнюються, допускають до роботи після виписки із стаціонару чи лікування вдома на підставі довідки про одужання і негативного результату лабораторних досліджень про знаходження вірусних антигенів у фекаліях. Санітарно-епідеміологічний нагляд за РВІ має включати проведення збору інформації, динамічну оцінку факторів ризику, ретроспективний аналіз епідеміологічної ситуації та моніторінг за циркуляцією вірусів серед населення, у харчових продуктах, воді та інших об'єктах довкілля.

Література
1. Ротавірусна інфекція: навч.-метод. посібник для лікарів /за ред. І.В. Дзюблик. —К.: Олпрінт, 2004. —116 с.
2. Учайкин В.Ф., Талалаев А.Г., Новикова А.В. и др. Роль ротавирусов в хронической гастроэнтерологической патологии у детей. //Детские инфекции. —2003. —№ 1. —С. 10—12.
3. Ramos Ana Paulo., Stefaneli Carla Cristina., Carvalho Lingares Rosa Elisa et all. The stability of porcine rotavirus in feces. //Vet. Microbiol. —2000. —71. —№1—2. —Р. 1—8.
4. Епідеміологія і профілактика ротавірусної інфекції (методичні рекомендації). Узгоджено МОЗ України 13.06.2003. —КМАПО ім. П.Л. Шупика, Київ, 2003. —22 с.
5. Анцупова А.С.,Альтова Е.Е., Залеских А.Ф. и др. Материалы к эпидемиологии ротавирусной инфекции. //Журн. микробиол. —1988. —№5. —С. 34—37.
6. Солдаткин П.К., Лоевец И.А., Гаврилов В.П. Ретроспективный анализ вспышек ротавирусной инфекции в школе-интернате. //Актуальн. вопр. инфекц. патологии. —2000. —№4. —С. 22—23.
7. Інфекційні хвороби. /За ред. М.Б. Тітова.-К.: Вища шк., 1995. —567 с.
8. Васильев Б.Я., Васильева Р.И., Лозбин Ю.В. Острые кишечные заболевания. Ротавирусы и ротавирусная инфекция. —СПб.: Изд."Лань", 2000. —272 с.
9. Солодовников Ю.П., Нечипоренко Н.Г., Трегуб А.В. и др. К эпидемиологии ротавирусного гастроэнтерита. //Журн. микробиол.,эпидемиол. —1989. —№10. —С. 43—48.
10. Берглезова Л.Н., Солодовников Ю.П.,Темкина А.А. и др. Ротавирусный гастроентерит: тайна зимней сезонности. //Материалы Всероссийск. съезда эпидемиол., микробиол. и паразитол., Москва, 26—28 марта. —2002. —Т.1. —С. 11—12.
11. Tan S.W., Yap K.L.,Lee H.L. Mechanical transport of rotavirus by the legs and wings of Musca domestica (Diptera: Muscidae). //J. Med. Entomol. —1997. —34. —№5. —Р. 527—531.
12. Букринская А.Г., Грачева Н.М., Васильева В.И. Ротавирусная инфекция (этиология, клиника, диагностика, эпидемиология). М.: Медицина, 1989. —224 с.
13. Михайлова А.М., Мінков І.П., Гайдей В.Р. та ін. Аналіз епідемічного спалаху ротавірусної інфекції у дітей в Одеському регіоні взимку 2001 року. //Одеський мед.ж. —2001. —№6. —С. 101—103.
14. Булавка Л.В., Бондаренко В.І., Задорожня В.І., Дзюблик І.В. та ін. Роль довкілля у розповсюдженні ротавірусної інфекції. //Довкілля та здоров'я. —2002. —№2. —С. 35—38.
15. Максимчук М.М. Стан здійснення державного санепіднагляду за харчовими об'єктами в Україні. Матеріали семінару з актуальних питань щодо здійснення держсанепіднагляду за харчовими об'єктами. МОЗ України. —Луцьк, 28—30 березня 2004 р. —С. 9—25.
16. Пантелеева Л.Г. Средства и методы дезинфекции при ротавирусной инфекции в лечебно-профилактических учреждениях, других инфекционных очагах. //Дезинфекц. дело. —2003. —№2. —С. 127—129.


| Зміст |